Після тебе - Джоджо Мойєс До зустрічі з тобою

Скачать книгу

голос:

      – Тріна казала, що її колишній якось пустив півня і накрив її ковдрою з головою. Тільки уяви!

      Батько глянув на мене:

      – Коли я таке роблю, твоя мама погрожує змінити громадянство.

      Вони сміються, але є якась напруга. Я чітко це відчуваю. Коли весь світ стискається до крихітної кімнати, починаєш різко відчувати найдрібніші зміни настрою: коли лікарі беруть рентгенівські знімки й відвертаються, щоб їх роздивитися, коли сестри прикривають рота, щоб поговорити про когось, хто помер десь поруч.

      – Що таке? У чому річ? – питаю.

      Вони ніяково дивляться одне на одного.

      – Ну… – Мама сідає на краю ліжка. – Доктор каже… консультант каже… не зовсім зрозуміло, як саме ти впала.

      Я відкушую шматок яєчного бутерброда – лівою рукою я вже можу тримати деякі речі.

      – А… Мене відволікли.

      – Коли ти ходила дахом.

      Жую свій бутерброд.

      – А може, ти ходила вві сні, серденько?

      – Тату. Я ніколи в житті не ходила вві сні.

      – Ходила. Пам’ятаєш, коли тобі було тринадцять, ти вві сні спустилася на кухню і з’їла половину торта, що був призначений для Тріни на день народження?

      – М-м… Ну, є певна вірогідність, що я тоді не зовсім спала.

      – І рівень алкоголю в тебе в крові… Лікарі кажуть, що ти випила… випила страшне багато.

      – У мене був важкий вечір на роботі. Я випила склянку чи дві, а потім піднялася на дах подихати свіжим повітрям. А тоді мене відволік голос.

      – Голос.

      – Я стояла на краю і дивилася на місто. Я іноді так роблю. А потім почула за спиною голос – голос дівчини. Я злякалась і втратила рівновагу.

      – Дівчини?

      – Я пам’ятаю лише її голос.

      Тато нахилився до мене:

      – А ти певна, що то була справжня дівчина? Не уявна…

      – Тату, я розтрощила собі стегно, а не голову.

      – А вони й казали, що швидку викликала дівчина. – Мама торкнулася татової руки.

      – Тобто ти кажеш, що це нещасний випадок?

      Я перестаю жувати. Вони сором’язливо відводять очі.

      – Що? Ти… ти думаєш, що я стрибнула, чи що?

      – Ми нічого такого не кажемо. – Тато чухає потилицю. – Просто… ну… відтоді як… усе пішло якось не так… ми довго не бачили тебе… і нас трохи здивувало те, що ти серед ночі гуляєш дахами. Раніше ти боялася висоти.

      – Раніше я була заручена з чоловіком, який вважав нормальним рахувати витрату калорій уві сні. Господи, ось чому ви так мною опікуєтеся? Бо думаєте, що я хотіла себе вбити?

      – Ні, просто нас розпитують про всіляке…

      – Хто розпитує? І про що?

      – Та ті, психіатри. Вони просто хочуть пересвідчитися, що ти в нормі. Усе склалося… ну… ти розумієш, відтоді…

      – Психіатри?

      – Вони записали тебе на прийом. Щоб поговорити з тобою. У нас була довга бесіда з лікарями – і ми забираємо тебе додому. Це лише доки ти не одужаєш. Ти ж не можеш сама залишатись у тій твоїй

Скачать книгу