Після тебе - Джоджо Мойєс До зустрічі з тобою

Скачать книгу

день. А тут, угорі, лише повітря, темрява та якийсь вантажний рейс «ФедЕксу», що прямує з Гітров до Пекіна. А ще незліченні пасажири – такі, як містер Любитель Скотчу, – що подорожують назустріч новому.

      – Півтора року. Аж півтора року. Коли ж уже буде досить? – питаю я в темряви. І ось воно, закипає – неочікувана лють. Я ступаю ще два кроки й дивлюся на ноги. – Це не схоже на життя! Це ні на що не схоже!

      Два кроки. Ще два. Я дійду аж до кута сьогодні.

      – Ти ж, блін, не дав мені життя! Не дав! Ти просто розтрощив те, що в мене було. Розтрощив на шматки. І що мені тепер робити з тим, що лишилося? Коли ж я відчуватиму… – Я витягую руки, і шкіру обдуває холодний вітерець. Я знову плачу. – Чорти б тебе взяли, Вілле… – шепочу я. – Чорти б тебе взяли за те, що ти мене полишив…

      Розпач підіймається в мені, наче раптова хвиля, накриваючи з головою. Я відчуваю, що потопаю в ній, – і з темряви чую голос:

      – Вам не варто там стояти, мабуть…

      Я роблю півоберта і краєм ока бачу бліде обличчя коло пожежного виходу – на мене дивляться широко розплющені темні очі. Від подиву моя нога ковзає з парапету – і вага тіла опиняється по той бік. Серце робить кульбіт, і за мить усе моє тіло поринає туди. Я, наче вві сні, невагома – у безодні нічного повітря, і мої ноги десь наді мною. Чую крик – може, мій.

      Хрускіт.

      Усе поглинає темрява.

      2

      – Як тебе звати, люба?

      Навколо шиї в мене корсет.

      За головою відчувається рука – ніжні швидкі рухи.

      Я жива. А це й справді дивно.

      – Ось і все. Розплющуй очі. Подивись на мене. Подивись. Можеш сказати своє ім’я?

      Я хочу щось сказати, розтуляю рот – але голос якийсь здавлений і безглуздий. Мабуть, я прикусила язика. У роті кров – відчуваю смак металу. Не можу рухатися.

      – Ми тебе зараз покладемо на спеціальні ноші. Спочатку буде незручно, але я дам тобі трохи морфію, щоб полегшити біль. – У чоловіка спокійний, рівний голос, наче для нього цілком нормально, що хтось лежить поламаний на бетоні та витріщається в темне небо. Хочеться засміятися. Хочеться сказати йому, як же безглуздо вийшло, що я тут опинилась. Але все працює не так, як належить.

      Обличчя чоловіка зникає з поля зору. З’являється жінка в неоновому жилеті – у неї темне кучеряве волосся, зібране у хвіст. Вона нависає наді мною та світить ліхтариком в очі, роздивляючись мене з таким холодним інтересом, наче я якийсь зразок, а не людина.

      – Кисневу маску треба?

      Я хочу щось сказати, але відволікаюся на біль у ногах. Господи Боже. Не думаю, що сказала це вголос.

      – Численні переломи. Зіниці в нормі, реагують. Тиск дев’яносто на шістдесят. Пощастило їй, що вона впала на той тент. А могла ж упасти просто на кушетку, еге ж?… Не подобаються мені ці синці. – Відчуваю холодне повітря десь коло діафрагми, а потім дотик теплих пальців. – Внутрішня кровотеча?

      – Потрібна друга бригада?

      – Сер, чи не могли б ви відійти? Будь ласка, назад.

      Іще

Скачать книгу