Після тебе - Джоджо Мойєс До зустрічі з тобою

Скачать книгу

наче протрималася шість раундів проти Майка Тайсона. Ти взагалі бачила себе в дзеркало після того, як опинилася тут?

      Я похитала головою.

      – Ну то й не дивися поки. Пам’ятаєш Террі Ніколса? Коли він упав через кермо велосипеда коло крамниці? Ну ось, якщо прибрати вуса – то десь такий вигляд і маєш. Хоча… – Він нахилився ближче. – Якщо придивитися…

      – Бернарде.

      – Завтра ми принесемо тобі пінцет. У будь-якому разі, якщо тобі ще колись захочеться навчитися літати – рушай кудись, де є злітна смуга. Мабуть, просто розвести руки й стрибнути у твоєму випадку недостатньо.

      Намагаюсь усміхнутися.

      Вони обоє схилилися наді мною. Обличчя напружені, знервовані.

      – Вона схудла, Бернарде. Тобі не здається, що вона схудла?

      Батько нахиляється, і я бачу, що очі в нього вологі, а усмішка тремтить трохи сильніше, ніж зазвичай.

      – Вона має чудовий вигляд, люба. Точно. Вигляд у тебе супер. – Він стискає мою долоню, підносить до своїх губ та цілує. Тато ніколи в моєму житті такого не робив.

      Саме тут я усвідомлюю, що мало не померла, і з грудей раптом виривається плач. Я заплющую очі, і з них ллються пекучі сльози. Він тримає мою долоню у своїх великих руках, укритих мозолями від роботи з деревиною.

      – Ми тут, серденько. Усе добре. Тепер усе буде добре.

      Протягом двох тижнів вони щодня приїздять за п’ятдесят миль до мене. Потім – кожних декілька днів. Батько взяв відпустку на роботі, бо мама сама не їздить так далеко – у Лондоні ж усяке може трапитися. Вона часто це повторює, зі скрадливим поглядом за спину, наче за дверима палати стоїть злодій з ножем. Тріна завжди залишається доглядати дідуся – але коли мама це каже, то стає зрозуміло, що не моя сестра висловила таку пропозицію.

      Мама привозить домашню їжу – відтоді, як ми разом п’ять хвилин роздивлялися мій обід, але так і не змогли втямити, що ж воно таке.

      – Ще й ці пластикові підноси, Бернарде! Як у в’язниці.

      Вона сумно потикала те виделкою, а потім понюхала. І з того часу вона завжди привозить велетенські сандвічі – товсті шмати шинки чи сиру в білому батоні, – а також домашній суп у банці. «Зрозуміла їжа», – каже вона. Годує мене, як дитину. Язик поступово повертається до нормальних розмірів – коли я впала, то мало не прокусила його наскрізь. Мені сказали, що це не рідкість.

      У мене було дві операції на стегні, а ліва нога та рука в гіпсі по самі суглоби. Кіт, один із санітарів, запропонував написати щось у мене на гіпсах – мовляв, це не дуже добра прикмета, якщо вони залишаються білими. Але його напис виявився таким непристойним, що Евеліні, медсестрі з Філіппін, довелося замазати його, щоб ніхто не побачив. Він возить мене на рентген та в аптеку, дорогою розповідаючи лікарняні плітки. Я б чудово жила і без розповідей про те, як люди повільно й жахливо помирають, але його це явно веселить. Я впала з п’ятиповерхівки і вижила, тож у лікарні я точно крутіша за пацієнта з кишковою непрохідністю з палати «С» або дурепи, що випадково відрізала собі палець секатором.

      Неймовірно, як швидко

Скачать книгу