ТОП просматриваемых книг сайта:
Стань сильнішим. Брене Браун
Читать онлайн.Название Стань сильнішим
Год выпуска 2015
isbn 978-617-12-2081-2,978-617-12-2082-9,978-617-12-1634-1
Автор произведения Брене Браун
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
3. Нам недоступна мова емоцій або повний емоційний словник, тому ми мовчимо або сміємося над ними.
4. Обговорення емоцій – це легковажність, потурання власним примхам і марнування часу. Це не для таких людей, як ми.
5. Ми настільки глухі до почуттів, що тут і обговорювати нема чого.
6. Невизначеність занадто некомфортна.
7. Копирсання у собі й питання призводять до неприємностей. Я можу дізнатися щось таке, чого не хочу або не маю знати.
Коли я була маленькою, навіть погляд мигцем у новий світ провокував потік цікавості. Якщо я натикалася на незнайоме слово в книжці, я шукала його значення. Якщо в телевізійній програмі згадували острів у Тихому океані, я мчала по Британську енциклопедію, благаючи Бога, щоб там виявилися кольорові фотографії. Я хотіла дізнатися більше про все. Окрім емоцій.
Я так і виросла з пересохлим емоційним колодязем. Я не прагнула дізнатися більше, позаяк не знала, що тут можна ще щось дізнатися: ми не обговорювали почуття. Ми не піддавалися вразливості. Якщо емоції нас приголомшували так, що сльози або страх фізично проломлювали нашу тверду крицю, нам негайно і не надто делікатно нагадували, що емоціями у вирішенні проблем не зарадиш – вони тільки ускладнять усе. Дії, а не почуття вирішують проблеми.
Моя емоційна освіта почалася під кінець підліткового віку, коли моя мати порушила всі табу нашої родини і зважилась на психотерапію. Наша сім’я нагадувала чимало інших: ми тихо вибухали. Це було на початку 1980-х, і ми жили в передмісті Г’юстона. Про мою школу, серед декількох інших, розповіли в загальнонаціональних новинах через низку самогубств серед учнів. Мої брати, сестри і я – усі ми були заблудлими. Ми були дикунами, за якими здебільшого ніхто не наглядав. Так само, як і чимало х’юстонців, що пережили нафтову кризу на початку 1980-х, мої батьки намагалися звести кінці з кінцями й відтермінувати неминучу втрату всього, що мали.
Якою б темною й складною не була ситуація, ми ніколи не обговорювали наших справ і почуттів, поки моя мама не пішла на психотерапію. Що більше вона цікавилася своїм та нашим життям і почуттями, то гірше ставало. Здавалося, стражданням, обуренню і болю не буде кінця. Я не була впевнена, що це того вартувало. Але моя мати, яка жила завдяки сигаретам Merit, дієтичній содовій та інстинкту самозбереження, вважала своє емоційне пізнання питанням життя і смерті. Ми запитували себе, чому відбувається вибух почуттів: тому, що ми ніколи не зізнавалися собі в почуттях і не замислювалися про власні страждання, або тому, що ми порушуємо правила і занадто цікавимося своїми почуттями? Коли ми зростали, нас вчили цьому другому.
Але, попри все, моя мама зміцнювалася духом після тривалого, повільного падіння, яке почалося, коли мені було близько дванадцяти років. Упродовж декількох наступних років вона змоделювала свою поведінку і навчила нас тому, що дізналася