ТОП просматриваемых книг сайта:
Я, ти і наш мальований і немальований Бог. Тетяна Пахомова
Читать онлайн.Название Я, ти і наш мальований і немальований Бог
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-1929-8, 978-617-12-1530-6, 9786171219281
Автор произведения Тетяна Пахомова
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Вдалий шлюб повернув до неї життя кращою своєю стороною, тож чого вона вже точно не хотіла, то це повернення в минулі молоді роки. Тепер вона мала все те, чого не було замолоду: вчасне лікування, відповідних сусідів, багатий гардероб, коштовності до нього – до кольору, до вибору, а найголовніше – чудову сім’ю. Жінка добре плела і спицями, і гачком, і сімейство було зігріте не лише її добрим словом і ласкою, а й розкішними плетеними светрами.
Сьогодні на Естер лежали обов’язки прибирання великого помешкання й готування їжі, і розпочала вона з приготування хали – ритуального хліба, без якого Шаббат – як небо без місяця. Естер вправно зачинила опару, накрила серветкою й поспішила на прибирання кімнат. На допомогу Естер у п’ятницю під обід зазвичай приходила служниця – полька Ядвіга, але впорядкування спалень і кабінету чоловіка Естер не могла довірити нікому: часто Аарон брав зразки прикрас, коштовних каменів додому і в компанії батька, Якова Зільбермана, і Давида, продовжувача сімейної справи, розробляв нові зразки; інколи приходили багаті люди, які не хотіли розголосу, і купляли щось для себе – коштовності вдома були практично завжди, і таємниця їх домашнього існування зберігала спокій, а можливо, і саме життя Зільберманів.
У цей час бабуся Циля зі своєю улюбленицею вирушили на закупи. Вони обидві отримували велику насолоду як одна від одної, так і від побаченого й почутого. Хоч відстань від їхнього дому до Галицького базарчика була невелика, вони сідали в трамвай, який був не так засобом перевезення, як великою сценою, на якій змінювалися декорації, а життя ставило всі види театрального жанру. У трамваях знайомилися, закохувалися, зустрічалися, показували нові моди, обмінювалися рецептами, у час пік – міцними слівцями, заробляли… Мірочка любила, сидячи в трамваї, роздивлятися елегантних і манірних львівських панянок, які навіть улітку не скидали ажурних плетених рукавичок, за кольором підібраних до вишуканих капелюшків. Їй подобались усі жительки Львівського Вавилону: стримано усміхнені чорняві, смагляві, з великими романтичними очима вірменки; розкуті, жартівливі білолиці польки; прекрасні у своїй природності українки в красивих вишиванках… Міра дуже хотіла бути схожою на них усіх одразу.
У бабусі Цилі було більш практичне завдання – допильнувати гаманець від недоброго ока й злодійських рук, яких дуже побільшало за тих неповних два роки, що Галичина ввійшла до Совітів. У Львів дуже швидко, як шпаки на достиглу черешню, прибули вправні майстри злодійського мистецтва, переважно з Києва та Одеси, які обсервували нову територію щодо грабунку. Працювали вони по двоє-троє довершено артистично: у трамвай заходила елегантна молода пара, яка мило поводилась: посміхалися, кавалер щось нашіптував на вушко і – о-о-о, це не по-галицьки! – привселюдно обіймав і притискав кралю. Трамвай набирав повітря від нечуваного нахабства, очі дітлахам затуляли рукою, не відводячи водночас власні