LITMIR.BIZ

Скачать книгу

якщо вдасться, – сказав тато, різко замовкнувши, коли побачив мене у дверях.

      – Чи бажаєте ще кави? – спитала я, тримаючи в руках срібний кавник.

      Дехто за столом опустив очі. Хтось кахикнув.

      – Ліно, ти перетворюєшся на справжню юну даму, – сказав татів університетський товариш. – І я чув, ти дуже обдарована художниця.

      – Так і є! – сказав тато. – У неї неповторний стиль. І вона надзвичайно розумна, – додав він, підморгнувши мені.

      – То значить, у матір вдалася! – пожартував хтось за столом.

      Усі засміялися.

      – Скажи-но мені, Ліно, – сказав газетяр, – якої ти думки про нову Литву?

      – Ну, – перебив його тато, – це все-таки не юнацька розмова, правда?

      – Це буде розмовою для всіх, Костасе, – відказав журналіст, – від старого до малого. До того ж, – посміхнувся він, – не буду ж я це в газеті друкувати!

      Тато засовався на стільці.

      – Що я думаю про радянську анексію? – я мить помовчала, не дивлячись батькові в очі. – Я вважаю, що Йосиф Сталін – нахабний агресор. І вважаю, що ми маємо вигнати його війська з Литви. Їм не можна дозволяти прийти і брати все, що хочеться, і…

      – Годі, Ліно. Лишай тут кавник і повертайся до мами на кухню.

      – Але ж це правда! – не відступалася я. – Це несправедливо!

      – Годі! – сказав тато.

      Я повернулася на кухню, ненадовго зупинившись, щоб підслухати.

      – Не заохочуй її, Владасе. Дівчина вперта, вона мене смертельно лякає, – сказав тато.

      – То що ж, – відповів журналіст, – тепер ми бачимо, наскільки вона подібна до свого батька, чи не так? Справжню партизанку виховав, Костасе.

      Тато мовчав. Зібрання скінчилось, і гості виходили з дому по черзі, через певні проміжки, одні через парадні двері, інші – чорним ходом.

      – Університет? – спитав лисий, і далі кривлячись від болю. – Ну, тоді його далеко повезли…

      Мій шлунок стиснувся, немов від удару. Йонас у відчаї подивився на маму.

      – Власне, я працюю в банку і бачив твого батька вчора надвечір, – усміхнувся якийсь чоловік Йонасові.

      Я розуміла, що це неправда. Мама вдячно йому кивнула.

      – То, значить, бачив його по дорозі до могили! – похмуро відказав лисий.

      Я готова була спопелити його очима: скільки ж клею треба, щоб заклеїти тобі пельку!

      – Я збираю марки. Я простий колекціонер, і вони мене шлють на смерть, бо я листувався з іншими колекціонерами за кордоном. А от університетського точно ж першим номером у список внесли за те, що…

      – Замовкніть! – вихопилося в мене.

      – Ліно! – зупинила мене мама. – Ти маєш негайно перепросити. Бідолашному панові дуже боляче, він сам не розуміє, що каже.

      – Я дуже добре розумію, що кажу! – відказав пан, не зводячи з мене очей.

      Лікарня відчинилась, і звідти вихопився страшний крик. Енкаведист тягнув сходами босу жінку в закривавленій лікарняній сорочці.

      – Моя дитина! Будь ласка, нічого не робіть моїй дитині! –

Скачать книгу