Коли повертається веселка - Анастасія Вінник

Скачать книгу

щастя, деякі речі залишилися незмінними: жити за графіком і купувати лише доцільні речі; любов до затишку, самотності; добре підібраний функціональний гардероб. Був час, коли співробітники докоряли їй. Одна журналістка якось затягнула Таню в магазин брендового одягу, і коли Таня спокійно пройшла повз полиці, не витримала: «У тебе ж є гроші! Витрати їх на себе із задоволенням!» На що Таня відповіла: «Я не отримую задоволення, купляючи непотрібні речі».

      Так і не бачила насиченості кольорів, але подумала, що на все свій час, а він, час, – найкращий лікар. Але одного липневого дня вона таки налякалась.

      Того дня вона не побачила веселки. Люди дивились у височінь, захоплювалися красою кольорів, а Таня нічого не бачила, окрім сіро-блакитного неба. Вона пішла до окуліста, який виписав їй направлення до невропатолога, а через два тижні вже була на стаціонарному лікуванні. Маленька пухлина в мозку, начебто нічого особливого, але вона закрила перед Танею двері з табличкою «Життя». І немов під ногами з’явилась чорна бездонна яма, з якої віяло страхом і тихими жахіттями. Тихими, як її хвороба.

      Гнітила тиша, що була навколо. Тихенька сусідка в палаті, мовчазні медсестри, зовсім не такі пихаті й галасливі, як у пологовому будинку. А от тиша в процедурній була дзвінкою. Таня відчувала її всіма клітинками свого тіла, і на другий сеанс хіміотерапії взяла із собою айфон з навушниками і встигла подивитись шматочок нової французької комедії.

      Синові Таня нічого не сказала. Лягаючи в лікарню, вона зателефонувала і повідомила, що їде у відрядження, залишила йому на столі в кухні гроші й попросила поливати квіти. А якщо він хоче, то може пожити вдома, поки її не буде. І все. Він їй не дзвонив, він узагалі їй рідко дзвонив. Після третьої процедури її душа нестерпно боліла, і вона спитала сина, чому він їй не телефонує. Адже він може не помітити, як вона помре… «Якщо ти помреш, мене повідомлять», – без злості сказав Дмитро.

      А може, їй здалося, що без злості?

* * *

      Від хіміотерапії випало волосся, Таня схудла і постаріла. Правда, вона купила хорошу перуку. Штучне волосся здавалося настільки природним, що всі в один голос казали: «Класно, що змінила зачіску, тобі пасує». На роботі ніхто не знав про Тетянині проблеми, адже лікарняних вона не брала й усі матеріали надсилала електронною поштою вчасно. А коли вже дуже цікавились, чому вона не приходить на роботу, відповідала, що в неї болить спина. Хтось пропонував купити продукти, провідати, але вона була категорично проти і завжди відмовляла, деколи навіть достатньо різко. Вона добре знала, що чужих у своє приватне життя пускати не можна. У її житті є тільки вона і син, і більше нікого. Варто тільки когось впустити – і люди лізуть, як вірус грипу, їм треба знати все, навіть де ти ховаєш засушену гвоздику, подаровану однокласником на випускному вечорі.

      Щоб приховати хворобливий, землистий колір шкіри, Таня наносила макіяж. А як його міг зробити той, хто не бачить колір? Так ставалося, що чоловіки намагались познайомитись із нею на вулиці, чого раніше не бувало. Вона їла багато айви, адже казали, що айва підвищує імунітет, обережно водила автівку і швидко

Скачать книгу