Коли повертається веселка - Анастасія Вінник

Скачать книгу

мама.

      – Це моє! – крикнула Таня, закриваючи собою стіл, колись змайстрований татом за допомогою цього самого метра.

      Мама грубо відштовхнула її від столу і висунула шухляду.

      – Твого тут нічого нема! – сказала вона, стискаючи метр у руці, і вийшла з кімнати.

      Таня побігла за нею.

      – Будь ласка, не забирай, він мені потрібен!

      – Він брудний!

      – Я його помию!

      – Іди в кімнату! – крикнула мама і подивилась особливим поглядом, після якого Таня знала, що може статись.

      Мама одягнула плащ і взяла парасолю.

      …Таня бігла за нею аж до самої річки. Зрозумівши, чому мама туди йде, вона вхопила її за рукав. Мама відштовхнула її і, підійшовши до краю берега, викинула метр у воду. Коли вода проковтнула метр і перестала рябіти, Таня стиснула кулаки і кинулась на маму.

      – Тато залишив мені! Мені! Ти погана, ти дуже погана! – Її душили сльози. – Я ненавиджу тебе! Ненавиджу!!!

* * *

      Уже сутеніло, і увімкнулись перші ліхтарі на стовпах, а Романа не було. Таня тремтіла. Він не міг обманути її, він просто на це не здатний.

      Вона почула кроки, завмерла і витягнула шию. Це він. Тільки він так уміє ходити – легко, немов летить над землею. Таня підвелась і притисла руки до грудей. Побачивши її, Роман поставив сумку на землю і обійняв її.

      – Вибач. Автобус поламався. Я знав, що ти не підеш, що дочекаєшся, моя панночко… Тобі холодно? Ти вся тремтиш.

      Він зняв куртку і накинув їй на плечі.

      – Я думала, що помру, якщо ти не прийдеш…

      – Дурненька, я не прийду до тебе тільки в одному випадку: якщо мене забере Бог. Але навіть коли це станеться, я все одно буду поряд, завжди. Ну що, ми завтра вирушаємо?

      – Так.

      – Я зняв квартиру біля університету. Буду ходити на екзамени з тобою.

      – Ой, не треба, я сама.

      – Та ясно, що сама! – Роман засміявся. – Я буду сидіти на сходах і чекати. – Він узяв Таню за плечі й подивився їй в очі. – Щось трапилось?

      Вона опустила погляд. Казати? Ні, вона скаже йому завтра, коли все стане відомо, бо, може, це просто затримка, яка була в неї, коли їй було дванадцять.

      – Я просто переживаю…

      – Не переживай! – заспокоїв він. – Ти все здаси! Ти добре вчилась, ти добре пишеш. Усе в нас буде файно.

      Окрилені щастям і любов’ю, вони вийшли з парку.

      – Далі я піду сама, – сказала Таня, зупинившись на розі свого будинку.

      – Я тебе проведу, – заперечив Роман. – Уже темно.

      Він провів її до під’їзду.

      – Завтра о пів на дванадцяту я чекаю тебе на вокзалі.

      Вона кивнула головою.

      – Таню, що з тобою? – Він підняв пальцями її підборіддя. – Ти чимось засмучена?

      Вона усміхнулась:

      – Не хочу прощатися з тобою.

      – А ми не прощаємося, ми просто йдемо спати, а завтра почнемо нове життя. – Він обійняв її.

      – Ромо, а якщо в нас буде дитина? – випалила Таня.

      – Ну, і класно! Знаєш, коли

Скачать книгу