LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що його нагнітав якийсь театральний пристрій.

      У кінці глухого провулка виднівся брудно-коричневий фасад триповерхового будинку. Він міг здатися покинутим складом, якби не блиск газових ріжків над незугарними дверима і не світло каміна, що спалахувало всередині.

      Початково це була будівля жіночої католицької школи. 1791 року, в розпал антицерковних безчинств епохи Терору,[38] знавісніла юрба ввірвалася сюди – і миттєво протверезіла, побачивши свіжі трупи черниць і учениць посеред перекинутих склянок і розлитої отрути. Бажаючи врятувати їх усіх від гільйотини, директорка школи наказала додати миш’яку до ранкових порцій молока. Відтоді за цією адресою по черзі розташовувалися кузня, лігво фальшивомонетника, лекційна зала і студія скульптора. Поза сумнівом, керівництво Театру Жахів дещо перебільшувало, але, з їхніх слів, історія цього місця рясніла кривавими подіями: дуель між ковалями-суперниками, що билися на кувалдах; поліційна облава, під час якої загинуло чимало невинних людей; серія публічних вівісекцій, що завершилася вбивством горе-анатома, у якого вирвали легені просто на його робочому столі; і три натурниці, задушені божевільним асистентом художника, чиї тіла були збережені у воску задля потреб, про які не годилося говорити вголос.

      Дванадцять років тому імпресаріо Жак Гюло[39] дешево придбав будівлю і ціною неабияких витрат перетворив її на театр. Початкові афіші пропонували до уваги глядачів клоунів, комічні пісенні номери й акторів у відверто кумедних костюмах тварин. Зрештою відвідувачі погодилися з тим, що важко сміятися в стінах, які бачили стільки жахіть. Після провального останнього виступу месьє Гюло намастив обличчя білим гримом і повісився на сцені перед порожніми кріслами. Злі язики жартували, що якби він утнув таке перед повним залом, прибутки театру злетіли б до небес. Як каже циркове прислів’я, хочеш заманити публіку – дай їй те, що вона прагне бачити. І цей урок не пропав марно для спадкоємців месьє Гюло, які перетворили Театр Жартів на Театр Жахів. Стіни, непридатні для сміху, сповнилися нестямними криками.

      Кейт була в провулку не сама. Юкі щойно пройшла повз жонглера, але повернулася назад, нібито охоплена звичайною людською цікавістю. Вона влилася в потік відвідувачів, яким не треба було кривавих слідів, щоб знайти дорогу до театру. Кейт помітила їхні бліді обличчя з пересохлими губами і збудженими поглядами. Це, мабуть, habitués.[40] Невдовзі мала з’явитися Клара. Кейт пропустила інших вперед, до дверей, які зі скрипом відчинилися, наче самі собою.

      Старушенція в касі мляво видавала блакитні billets.[41] Вхід до забігайлівки в глухому провулку коштував майже як квиток до «Гранд Опера». Свіжі цифри, намальовані поверх бляклої дошки, свідчили про те, що ціна змінювалась кілька разів у міру зростання популярності закладу. Месьє Ерік, прибічник високого мистецтва, міг би розлютитись, побачивши таку нахабну конкуренцію. Може, це була ще одна причина, через яку агенція «Привид Опери» так зацікавилася l’affaire

Скачать книгу