Жахослов (збірник) - Отсутствует

Скачать книгу

стогони, крапала кров.

      Ґіньйоль супроводжував сцену приказкою:

      – Колись, дуже давно, в підземеллях Кадіса…

      Дебелі фігури в чорних мантіях із гостроверхими капюшонами втягли на сцену роздягненого до пояса й спітнілого до блиску юнака і світловолосу дівчину в яскраво-білій сорочці…

      …на цю мить Кейт уже достатньо розуміла принцип Театру Жахів. Усе, що з’являлося на сцені біле, невдовзі мало перетворитися на червоне.

      – …розігрався такий сюжет, – вів далі Ґіньйоль. – Багата юна сирота, вірний коханець, жорстокий дядько-високопосадовець, фальшиве звинувачення і щедра винагорода, обіцяна церковній скарбниці, якщо буде отримане зізнання. Усе це в драматичних сценах. Безліч балаканини. Але ми вже знаємо, що то лише марнування наших з вами сил. Ну, справді, невже вам цікаво, чи зможуть старі в сутанах прибрати до рук золото невинної жертви? Обійдемося без преамбули – ми ж розуміємо, що вам не терпиться перейти до головної, кульмінаційної сцени, і якнайшвидше. Тож наша п’єса розпочнеться кульмінацією, а тоді…

      Юнака і дівчину заштовхали до окремих кліток і підняли над сценою. Дівчина жалісно скрикувала. Юнак тримався мужньо й незалежно. Під висячими клітками розгорнули полотно.

      На сцену викотили кілька жаровень із розпеченим вугіллям. Слідом увійшов бритоголовий здоровило з грубим, жорстоким обличчям, одягнений у довгий фартух. Пов’язка на оці нездатна була приховати рваного шраму, що перетинав добру третину обличчя. З усіх кутків залу почулися вигуки: «Браво, Морфо!» Вочевидь, він був популярним. Морфо[57] всміхнувся, приймаючи оплески. А тоді поклав на стіл вузол із промасленої тканини й розгорнув, гордо демонструючи цілий набір колючого, гачкуватого, викривленого, вигостреного причандалля. Підібравши відкинуту Ґіньйолем коцюбу, він єдиним махом випростав її, викликавши новий шквал задоволених вигуків, і всунув у найближчу жаровню.

      Чи існувало суперництво між цим здорованем і господарем сцени? У театральних трупах таке трапляється скрізь. Морфо не був зображений на плакатах, але мав свою віддану claque.[58]

      – Кого катувати першим? – спитав у публіки Ґіньйоль. – Дона Бартоломе чи Прекрасну Ізабеллу?

      – Підсмаж курву, – вигукнув хтось із партеру. – Усіх їх підсмаж!

      – Ні, краще розпанахай нам хлопчика, гарненького хлопчика, – озвався вишуканий жіночий голос – не Клари, але когось зі схожими смаками. – Подивимось, що в цього красеня всередині.

      – Якого дідька, задай їм обом!

      Публіка, розділившись, горлала одне на одного, як Панч і Джуді, хіба що дорослими голосами.

      Замкнені в клітках актори почувалися незручно і мали по-справжньому наляканий вигляд, без жодних натяжок. Згідно з програмою, ролі Ізабелли і Дона Бартоломе дісталися виконавцям на ім’я Берма[59] і Фрозо.[60] Мало хто в трупі потурбувався вказати свої повні імена – звичай, що так само побутував серед дівчат із кабаре, від «Мулен Руж» до

Скачать книгу

<p>57</p>

Морфо – персонаж фільму жахів «Страшний доктор Орлов» (1962).

<p>58</p>

Клака (фр.) – група осіб, найнята для того, щоб гучними оплесками, вигуками або свистом створювати враження успіху чи призводити до провалу п’єси, артиста.

<p>59</p>

Берма – персонаж роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу» (1913), уособлення паризької акторки кінця ХІХ ст.

<p>60</p>

Фрозо – персонаж оповідання Тода Роббінза «Шпори», нещасний клоун мандрівного цирку.