Нездоланний - Лі Чайлд

Скачать книгу

та легко рухався, не грав м’язами, як атлет, а граційно йшов, наче танцюрист чи театральний актор. Він зійшов сходами донизу, і водій кадилака вийшов із машини, щоби з ним привітатися.

      Водій був не знайомий Ричерові. Йому було близько сорока, він був високим та мав гарну фігуру: не був ані товстим, ані худорлявим, мав густе волосся та простодушний вираз обличчя. Іще один молодший менеджер, подумалось Ричерові. Чоловік у костюмі потис водієві руку та пірнув на заднє сидіння. Водій поніс шкіряну коричневу сумку до багажника та поклав її досередини, наче виконував якусь особливу процедуру. Тоді він знову сів за кермо, машина стартувала з місця й поїхала геть.

      Ззаду на ній також не було ніякого номерного знака. Ричер підвівся й пішов у душ.

      Ченґ уже сиділа в їдальні за високим столиком у кутку, який вони займали раніше. Спиною вона була повернена до стіни. Вона зайняла ще один, сусідній, столик, почепивши своє пальто на стілець за ним. Ричер передав їй пальто й сів поруч, пліч-о-пліч, також спиною до стіни. Що було цілком правильно з тактичної точки зору, проте незручним з будь-якої іншої. Ченґ чудово виглядала у футболці. Її волосся досі було вологим, через що нагадувало чорнило. Руки її були довгими та спортивними, а шкіра гладенькою. Вона сказала:

      – Чоловік у костюмі вже поїхав. Він мав із собою свої речі, тому не повернеться. На щастя.

      – Я бачив, – відповів Ричер. – Зі своєї кімнати.

      – Я саме поверталася зі станції. Ківера не було на ранковому потягу.

      – Мені шкода.

      – Тож час настав. Я більше не буду на нього чекати. Мені потрібно розпочати його пошуки. Його номер – двісті п’ятнадцятий. Я підглянула крізь вікно. На дверцятах шафи висить сорочка великого розміру. А двісті тринадцятий зовсім порожній.

      – Гаразд. Ми повинні якось потрапити досередини.

      – Ми?

      – Образно, – відповів Ківер. – Мені сьогодні більше нічого робити.

      – Ми підемо туди зараз?

      – Давайте спочатку поїмо. «Їж, поки є можливість». Це золоте правило.

      – Зараз могла би випасти чудова можливість це зробити.

      – Могла б, але пізніше буде краща. Коли покоївка почне там прибирати, вона може відчинити нам двері.

      Цієї миті до них підійшла офіціантка з кавою в руках.

      11

      Після сніданку вони дійсно натрапили на покоївку, яка розпочала свою роботу, але та була ще далеко від номера Ківера. Була зайнята на зовсім іншому боці «підкови», готуючи двісті третій номер до повторного заселення після виїзду з нього чоловіка в костюмі. На проході перед номером стояв її переповнений візочок, а двері номера були відчиненими. Ззовні було видно, як вона саме розстеляла ліжко. Ключі від номерів мали б висіти в неї на поясі, чи бути в кишені, чи на ручці її візка.

      Ричер сказав:

      – Думаю, мені слід підійти до неї та привітатися.

      Він повернув ліворуч біля двісті одинадцятого, тоді ще раз ліворуч біля двісті шостого, а тоді зупинився,

Скачать книгу