LITMIR.BIZ

Скачать книгу

очі з-за сліз, згарячіли.

      – Але віра потребує правди, бо віра в брехню – тая ж омана, – не погодився.

      – А ти видивись правду між брехні, – горнулися очі. – Серцем побач.

      – Я б хотів, – аж гойднувся. – Але ж дріт… – спотикнувся очима об залізяччя на столі.

      – При чім тут цей мотлох? – не втямила дівчина.

      – Лукавство в нім, – стояв на своєму Славко. – В'язати людину треба до межі, бо інакше можна й розрізати навпіл. Ось у чім біда, Таню. Не городи філософських тинів, скажи краще чесно – нащо все? Нащо перстень, нащо цей дріт, нащо крадіжка й нинішні вмовляння, аби я повірив тобі, як завше? Була любов, було те́пло й затишно, а це все, що відбувається нині, нащо?

      – Нащо, питаєш? – звузились очі. – А я не знаю, нащо. Я в дротах не тямлю, що ти викладаєш їх на стіл і тицяєш якимось довколадротовим безумством межи очі. Я одне знаю, що б ти там собі не намислив, обпившись відьомським пійлом – не брала я персня. Але це знання для мене, для тебе ж, зашореного у лжевірі, сюю правду осягнути нереальним завданням є. Ти ж дротину в голову увібгав, більше там нічому немає місця. Жалем, ніби дротом, скрутив ти себе, Славку, аякже, дорогоцінного персня втратив. Чим применшити твій жаль – не знаю. Ось, візьми, бо нічого іншого, аби втішити тебе, на ум мені не йде.

      Простягла долоньку, на якій покоїлися зняті з пальців дешевенькі каблучки.

      – Бери, – просила.

      Вже й руку простягнув, аби взяти – та й застиг.

      Євтихіїні слова ввірвалися в мозок: «Вона, аби вирватися з круга, свій круг кине тобі межи очі. Далі обирати тобі – або взяти її круг і випустити пташку з гріха, або не взяти її круга й замкнути в смертельний зашморг…»

      «Випустити, випустити – стугоніло серце. – Перснів на світі тьма, Таня – одна».

      «Та яка вона одна, – бубоніло в душі, – коли персня поставила вище всього – і тебе, й кохання, й щастя спільного. Перснів – тьма, але для мірила людської душі достатньо й одного».

      – Бери, – просила дівчина, простягаючи свої каблучки.

      Відсмикнув руку – не взяв.

      – Забери, – прохарчав. – Забери свої чари – вже не діють. Дріт на столі, не в землі – все розтало, щезло, лишився тільки прозорий білий світ, де не годен ніхто сховати навіть найменшої цяточки. Таню, облиш, цяточки не годен ніхто сховати, а ти отакенну пляму мостиш перед очі. То я ж не сліпець, я зрячий, Таню. Я ж кохав не стільки тіло твоє, скільки душу. А тепер розвиднилося – катма душі; а одне тіло, хай і найрідніше, воно ж – пустка. Ну нащо мені пустка, подумай, Таню.

      Стисла каблучки в долоньці.

      – Не віриш, значить? – перепитала.

      – А в що вірити, Таню? – розводив у розпачі руками. – Дріт на столі, Євтихія, як у воду, дивилася в наше життя – немає в що вірити.

      – Дріт, кажеш, є твоїм мірилом, – взяла дівчина до рук металеву линву. – Добре, зміряємо наше життя ним. Щоби ти затямив на віки – дивлячись, як у воду, в чиєсь життя, треба бодай визначити, чи крізь чисту воду зириш, чи крізь каламутну. Бо каламутна вода, мов те криве дзеркало, товстого робить тонким, а тонкого – товстелезним. Насправді ж кожен лишається

Скачать книгу