Чотири сезони (збірник) - Стівен Кінг

Скачать книгу

коли до тебе завітає щотижнева інспекція (або позаплановий шмон, під час якого завжди знаходять цікавенькі нички у вигляді бухла, наркоти, порнокартинок і зброї), сказати наглядачеві: «Оце? Та то я просто дірку в стіні камері видлубую. Нема про що хвилюватися, друже мій».

      Ні, так Енді сказати не міг. Тому прийшов до мене й спитав, чи не дістану я йому плакат із Ритою Гейворт. Не маленький, а великий.

      І, звісно, у нього був скельний молоток. Пам’ятаю, як подумав, коли роздобував йому це знаряддя в далекому сорок восьмому, що людині знадобилося б років шістсот, щоб цим молотком прорити хід під стіною. Щира правда. Однак Енді пробив саму стіну. Та хоч той бетон і був м’яким, йому все одно знадобилося два скельні молотки й двадцять сім років, щоб крізь чотири фути її товщі могло протиснутись його худе тіло.

      Авжеж, більшу частину одного з тих років він згаяв через Нормадена, а працювати міг лише вночі, переважно пізно вночі, коли майже всі спали – включно з наглядачами нічної зміни. Але підозрюю, що найбільше його сповільнювало те, що витягнутих шматків стіни треба було якось позбуватися. Приглушити стук молотка він міг, обгорнувши голівку полірувальною шматою, але що робити з розкришеним бетоном та його кавалками, що вивалювалися зі стіни?

      Думаю, він дрібнив кавалки на маленькі шматочки та…

      На згадку мені спала одна неділя, після того, як я приніс йому скельний молоток. Пам’ятаю, я дивився, як він іде через подвір’я, із розпухлим від нещодавнього раунду з сестричками обличчям. На моїх очах він нахилився, підняв камінець… і той зник у нього в рукаві. Внутрішня кишеня в рукаві – давній в’язничний трюк. Усередині на рукаві чи на холоші штанів унизу. І є в мене ще один спогад, невитравний, однак нечіткий, бо я це, мабуть, бачив не раз. У цьому спогаді Енді Дюфрейн перетинає прогулянкове подвір’я жаркої літньої днини, а повітря зовсім нерухоме. А проте… біля ніг Енді Дюфрейна гуляє якийсь вітерець і роздмухує пісок.

      Отож, мабуть, у нього в штанах нижче колін були вшиті накладки. Засипаєш у таємні кишені крихти стіни й гуляєш собі, засунувши руки в кишені. А коли бачиш, що ніхто на тебе не дивиться, трохи підсмикуєш кишені. Вони, ясний пень, з’єднані з накладками мотузкою чи міцною ниткою. Пісок сиплеться по холоші, а ти йдеш. До цих хитрощів вдавалися військовополонені у Другу світову, коли пробували втекти.

      Минали роки, й Енді жменька за жменькою виносив свою стіну на прогулянкове подвір’я. Він грав у гру з керівниками закладу, які зміняли один одного, а вони думали, що це заради того, щоб зберегти й розширити бібліотеку. Я не сумніваюся, що й заради цього теж, але насамперед Енді хотів, щоб у камеру номер чотирнадцять блока номер п’ять нікого не підселяли.

      Навряд чи він (принаймні попервах) плекав реальні плани чи надії втекти. Імовірно, він припустив, що стіна – десять футів суцільного бетону, тому, навіть якщо йому вдасться пробити її всю, він вийде над прогулянковим подвір’ям на висоті тридцяти футів. Але я ж кажу, навряд чи він дуже переймався

Скачать книгу