ТОП просматриваемых книг сайта:
Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн.Название Тіні в раю
Год выпуска 1971
isbn 978-966-14-9593-6, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9590-5, 978-966-14-9594-3, 978-966-14-9592-9
Автор произведения Еріх Марія Ремарк
Жанр Классическая проза
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Лягманн комплексував через свою кульгавість. За його словами, раніше він був справжнім ловеласом. Якийсь есесівець почув про це і затягнув бідолаху в солдатський ресторанчик у районі Берліна – Вільмерсдорфі, щоб каструвати, але йому – це було 1934 року – завадила поліція. Лягманн відбувся кількома шрамами і чотирма переломами ноги, що як слід так і не зрослися. Відтоді він накульгував і полюбляв жінок із незначними фізичними вадами. Якщо в них був товстий і міцний задок, решта його не обходило. Навіть у Франції, за найскладніших життєвих обставин, він задовольняв свої потреби, полюючи на спідниці. Запевняв, що якось був познайомився у Руані з жінкою з трьома цицями, до того ж – на спині, і що народжена з морської піни Венера здалась би поруч із нею сумною потворою, оскільки у дамі з Руана він мав усе напоготові, навіть не розвертаючи її до себе лицем.
– Зате задок у неї був міцний, мов камінь! – додав мрійливо. – Гарячий мармур!
– Ти, Курте, анітрохи не змінився, – зауважив я.
– Та ніхто не змінюється. Кожен тисячі разів божиться, що зміниться. Декому навіть це вдається, коли його вже притисло до стіни. Але щойно знову ковтне повітря, відразу все забуває. – Лягманн перевів подих. – Як думаєш, це героїчно чи ідіотично?
На його сірому зморшкуватому чолі проступили великі краплі поту.
– Героїчно, – відповів я. – За нашої ситуації себе треба прикрашати лише найкращими означеннями. Хто занадто глибоко зазирає собі в душу, той скоро наштовхнеться на фільтр, крізь який стічні води потрапляють у канаву.
– Ти теж зовсім не змінився. – Лягманн-Мертон зіжмаканою хустинкою витер із чола піт. – Любиш пофілософствувати, правда?
– Атож, люблю. Це мене заспокоює.
Лягманн несподівано всміхнувся:
– Це дає тобі відчуття нікчемної переваги над іншими, ось у чому річ.
– Перевага ніколи не буває аж такою нікчемною.
Лягманн трохи помовчав.
– Я маю її вмовити. – І зітхнувши, витягнув із кишені куртки якийсь пакуночок, загорнутий у тонкий папір.
– Вервиця, – пояснив. – Сам Папа освятив. Зі справжнього срібла і слонової кості. Як думаєш, це справить на неї враження?
– Який Папа?
– Та ж Пій! Хто ж іще?
– Бенедикт XV пасував би краще!
– Що? – Він збентежено подивився на мене. – Але ж той давно вже помер. Чому саме він?
– У нього було б більше переваги. У мертвих її завжди більше. І не такої нікчемної.
– Он воно що! Іще один дотепник! Я вже й забув. Останнього разу, коли я тебе…
– Годі! – вигукнув я.
– Що?
– Годі, Курте. Далі не треба!
– Як хочеш. – Лягманн якусь мить повагався. Але бажання вилити душу перемогло. Він знову розпакував тонкий світло-голубий папір. – Шматок оливкового дерева з гори Єлеонської, з самісінького Гетсиманського саду. Оригінал зі штампом та письмово завіреним документом про автентичність.