LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Барбі з Джендроном обмінялися тривожними поглядами.

      Синьо-білий гелікоптер летів низько. Курсом на стовп диму, що позначав місце аварії лісовоза на шосе 119, але повітря було напрочуд ясним, з тим ледь не збільшувальним ефектом, що його дарують найкращі дні на півночі Нової Англії, тож Барбі легко прочитав велику цифру 13 на борту гвинтокрила. А також побачив око – логотип компанії Сі-Бі-Ес[50]. Це був вертоліт їхньої служби новин, із Портленда. Він, певне, вже перебував десь у цьому районі, подумав Барбі. А тут раптом трапилася нагода відзняти кілька соковитих кадрів з місця аварії для шестигодинного випуску новин.

      – Ох, ні, – простогнав Джендрон, прикривши долонею очі від сонця. А тоді закричав: – Геть звідси, дурні! Завертайте назад!

      Звісно, без толку. Намарно також він почав широко змахувати руками, ніби щось відганяє.

      З-за спин Барбі й Джендрона зачудовано дивилася Ельза.

      Вертоліт знизився до висоти дерев і завис на місці.

      – Мені здається, все буде гаразд, – віддихнув Джендрон. – Люди, що залишились на тій дорозі, мабуть, йому теж махали, щоб не підлітав. Пілот мусив би зрозуміти…

      Але вертоліт гойднувся в північний бік, щоби зависнути над лугом Алдена Дінсмора для іншого кута зйомки і наштовхнувся на бар’єр. Барбі побачив, як розтрощило один з роторів. Гелікоптер одночасно шарпонуло вниз і вбік. І тут же він вибухнув, заливаючи свіжим вогнем дорогу й поля по той бік бар’єра.

      По бік Джендрона.

      Ззовні.

      Джуніор Ренні крадькома, як злодій, пробрався в будинок, у якому він виріс. Або як привид. У домі, звісно, було пусто; його батько мав зараз перебувати на своїй гігантській площі, де стояли вживані автомобілі, біля шосе 119 (Джуніорів приятель Френк іноді називав це місце Святим Олтарем Не Треба Готівки), а Френсін Ренні вже чотири роки, як постійно відпочивала на цвинтарі Утішливі Гробки. Міський ревун замовк, і звуки поліцейських сирен стишилися, віддалившись десь у південному напрямку. У хаті стояла благословенна тиша.

      Він прийняв пару пігулок імітрексу, скинув одяг і зайшов до душу. А вже коли вийшов, побачив кров на своїх штанях і сорочці. Зараз він не міг цим займатися. Заштовхнув одяг під ліжко, засмикнув штори, заповз у постіль і натягнув собі на голову ковдру, як робив це колись, ще дитиною, ховаючись від чудовиськ, що живуть у шафі. Так він і лежав, тремтів, а в голові йому гуло, немов там били всі дзвони пекла.

      Він уже був задрімав, аж тут різко прокинувся від звуків пожежної сирени. Його знов почало колотити, але голову злегка попустило. Він ще трохи поспав, а тоді почав думати, що робити далі. З усіх варіантів найкращим поки що здавалося самогубство. Бо викриття неминуче. Він не може навіть повернутися туди й прибрати; не вистачить часу, бо скоро додому повернуться зі своїх суботніх поїздок Генрі й Ладонна Маккейн. Він може втекти – можливо, – але не раніш, ніж перестане боліти голова. Ну, й звісно, йому треба вдягтися. Хто ж починає життя втікача у вигляді голої наживки?

      А загалом,

Скачать книгу