Скачать книгу

ледь на це завважив, хоч шкутильгатиме відтоді всю решту свого життя. Схопив її руку і стиснув. Жахливий потік з її зап’ястка стишився, але не припинився. Він вирвав ремінь з тренчиків своїх штанів і затягнув його петлею на її передпліччі. Це допомогло, але він не міг туго зафіксувати петлю, далеко була дірочка від пряжки.

      – Господи Ісусе, – промовив він до порожньої кухні. – Господи.

      Він усвідомив, що потемнішало. Вимкнулась електрика. З кімнати почулися дзвіночки, сигнали біди подавав комп’ютер. Натомість із «LCD Soundsystem» усе було гаразд, бо невеличкий бумбокс на столі живився від батарей. Та Джека це вже не обходило, він втратив смак до техно.

      Так багато крові. Так багато.

      Питання, яким чином вона втратила руку, вилетіло йому з голови. Наразі перед ним стояли більш термінові питання. Він не міг випустити ремінну петлю, щоб дістатися до телефону; знову почнеться кровотеча, а Майра, можливо, вже на межі повної втрати крові. Вона мусить залишатися з ним поряд. Він спробував потягнути її за сорочку, але та спершу висковзнула їй з джинсів, а потім Майру почало душити коміром – він почув її хрипіння. Тож він ухопив її за волосся і поволік до телефону на манер печерного коханця.

      Телефон був сотовим, і він працював. Джек набрав 911, але 911 був зайнятий.

      – Це неможливо! – прокричав він в пустоту кухні, де тепер не було електричного світла (хоча музика з бумбокса продовжувала звучати). – 911 не може бути зайнятий!

      Натиснув перенабір.

      Зайнято.

      Він сидів долі, спершись спиною об кухонний стіл, тримаючи ремінний джгут затягнутим якомога тугіше, втупившись в калюжу крові впереміш з яєчною бовтанкою, і періодично вдаряв по кнопці перенабір на телефоні, кожного разу отримуючи у відповідь те саме ідіотське да-да-да. Щось вибухнуло не дуже віддалік, але він ледь зауважив цей звук серед дійсно заводного гатіння «LCD Soundsystem» (а вибуху «Сенеки» він не чув узагалі). Йому б хотілося вимкнути музику, але, щоб дістати до бумбокса, треба було підтягти вгору Майру. Або її підважити, або на пару секунд відпустити ремінь. Він не наважився робити ні того, ні іншого. Так він і сидів, і після «Північноамериканського покидька» пішов «Хтось великий», а потім він поступився «Всім моїм друзям» і врешті ще після кількох треків компакт-диск «Звук срібла» закінчився. Коли музика замовкла, коли навкруг нього залишилася тільки тиша, віддалені поліцейські сирени та безкінечний передзвін комп’ютера, Джек зрозумів, що його дружина більше не дихає.

      «Але ж я збирався приготувати тобі ланч, – подумав він. – Такий смачний ланч, на який тобі не соромно було б запросити Марту Стюарт».

      Сидячи спиною до столу, з потемнілою від його власної крові правою холошею штанів, він довго не відпускав ремінь (розтискання пальців виявилося вельми болючим), потім Джек Еванс притиснув голову дружини собі до грудей, почав її колисати і плакати.

4

      Неподалік, біля покинутої лісової просіки, якої, либонь, не пам’ятав навіть старий Клей Брессі, на прибережній драговині біля Престіл скубла молоді пагони лань.

Скачать книгу