LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на стілець і дістав із кишені карти.

      – На кого кидати – на тебе чи на якогось короля? – запитав і діловито підсунувся ближче до столу.

      Марго часто закліпала віями й нічого не відповіла.

      – Ну? – Дань нетерпляче тасував карти.

      – На короля, – промовила майже пошепки.

      – Якого – хрестового, бубнового? – допитувався юнак.

      – Хрестового, – глянула йому в блакитні очі, – ні – бубнового, – виправилася гарячково. – Такого, як ти, – сказала й приречено опустила очі.

      Карти були немилосердні – дівоча любов розбивалася об холодність і байдужість.

      – Не любить він тебе, – Даню було шкода Марго. Не раз помічав на собі її погляд. І не раз, зустрівшись із його очима, дівчина посміхалася ніяково. Розумів, що робить боляче, але ж його серце билося рівно й не озивалося ні на слова, ні на погляд. – Викинь цього дурня з голови, та й усе, – роздивлявся карти, не підводячи очей. – Немає в ньому нічого путнього. Краще поглянь, скільки навколо тебе крутиться хороших хлопців. Не те що оцей… – тицьнув пальцем у карту, нарешті підвів погляд. – Він, Марго, не здатен на любов. – Сказав те винувато й швидко згріб карти зі столу.

      Дівчина розплакалася, кинулася на нього й ударила кулаками в груди:

      – Брешеш, брешеш! Ти все брешеш!

      – Заспокойся, Маргаритко. Ти найкраща з усіх дівчат на нашому курсі. Повір, у тебе попереду велика любов. Справжня. А мені прости, – провів долонею по її волоссю, легенько торкнувся пальцями обличчя. Хотів щось іще відчути, ніж звичайне співчуття, але все в ньому ніби вмерло від тієї, одурманеної гашишем, ночі.

      Марго страждала. Та більше від сорому, який переживала при кожній зустрічі з Данилом. Соромилася, що відкрилась. Було б краще, коли б він нічого не знав. А ще краще – не бачити його. Ніколи.

      Одного разу на практичних заняттях помітила у хлопця на шиї маленького хрестика. Ніхто на курсі хрестиків не носив, бо всі були комсомольцями. Спочатку здивувалася, навіть підійшла ближче, щоб роздивитися. Потім зневажливо посміхнулася.

      Того ж дня про хрестик дізналася заступник директора технікуму, худорлява сорокарічна жінка, з тих показово зразкових, що робили одне, говорили друге, а думали третє. Завжди в одязі темного кольору, по- військовому підтягнута, а маленькі круглі очі ховалися за товстими лінзами окулярів. Між собою студенти називали її Совою, бо, коли читала лекції, часто знімала окуляри, стояла мовчки, суворо вдивляючись у їхні обличчя. На другий день зранку вона викликала Данила в кабінет і, щойно той зайшов, наказала:

      – Ану ж підійди до мене і розстібни сорочку.

      Хлопець не відразу зрозумів, що вона хоче, і здивовано глянув їй в обличчя.

      – Я кому сказала! – підвелася жінка за столом. Швидко підійшла сама і почала розстібати на сорочці верхнього ґудзика.

      Дань зніяковіло відступив, та Сова вже тримала на долоні маленького хрестика.

      – Що це таке? – з силою рвонула мотузок, і хрестик випав із долоні на підлогу.

      По тілу Данила пробігла судома,

Скачать книгу