LITMIR.BIZ

Скачать книгу

почав перераховувати, скільки фабрик ліквідувалося, скільки робітників опинилося без роботи. Ось уже більш як місяць він дає задурно нужденним по шість фунтів хліба щоденно. Йому переказували вчора, що пан Денелен, власник сусідньої шахти, не знає, як переживе нову кризу. Окрім того, він дістав з Лілля[5] листа з дуже тривожними новинами.

      – Ти знаєш, від кого, – прошепотів він. – Це від тієї особи, що ти її бачив тут колись у мене.

      Але він не докінчив – на порозі з’явилася його дружина, висока худа жінка поривчастої вдачі, з довгим носом та фіолетовими плямами на щоках. Щодо політики вона була багато радикальніша за свого чоловіка.

      – Ага, Плюшарів лист, – промовила вона. – Е, якби то він був у нас за хазяїна, – жили б люди не так, як тепер!

      Етьєн, що почав уважно прислухатися до розмови, все зрозумів; потроху замислився він про тяжку недолю, про помсту. Почувши ім’я «Плюшар», він аж здригнувся і майже машинально промовив:

      – Я знаю Плюшара.

      На нього глянули, і він мусив пояснити:

      – Бачте, я механік, а він був моїм найближчим начальником у Ліллі… Здібна людина, ми з ним часто розмовляли.

      Расснер скинув на нього знову оком не так уже непривітно, на обличчі його розлилася раптова симпатія.

      – Цього добродія привів до мене Мае: це його новий відкатник, – пояснив він своїй жінці. – Мае питає, чи не знайдеться в нас нагорі вільної кімнати та чи не могли б ми відкрити йому кредит до першої платні.

      Справу було негайно полагоджено; виявилося, що кімната вільна: пожилець виїхав ще вранці.

      Обурений шинкар заговорив тепер ще вільніше й жвавіше, запевняючи, що неможливого від господарів він нічого не вимагає, як багато інших, а хоче тільки, щоб по-людськи вони поводилися. Жінка його тільки обурено знизувала плечима й казала, що будь-що треба домагатися свого права.

      – Бувайте, – промовив Мае. – Та що й казати… працювати під землею доведеться все одно, а доки люди там будуть працювати, нічого не зміниться, – так само конатимуть на роботі… Подивись на себе – як ти змінився, відколи покинув шахту. Три роки, а який став молодчага!

      – Еге, я дуже відживів, – ласкаво згодився Расснер.

      Етьєн провів Мае аж до дверей, щиро дякуючи йому за послугу; але той тільки мовчки хитнув головою і поплентався, важко ступаючи, під гору.

      До пивниці завітало ще кілька відвідувачів, і пані Расснер попрохала Етьєна почекати трошки, обіцяючи, як тільки урве хвилинку, повести його до кімнати, де він зможе обмитися. Етьєн вагався знов: що робити – йти чи ні? Якийсь жаль узяв його за дозвіллям широких шляхів, де можна було дихати на повні груди і бачити сонце… Краще голодувати, зате там він сам собі пан. Йому здавалося, що пройшло вже багато років з тієї хвилини, коли він зійшов чорної ночі під завивання вітру на відвал, а потім почав плазувати на животі під землею по якихось темних переходах. Ця робота викликала в нього огиду; вона була занадто тяжка й несправедлива; вся його людська гідність обурювалася проти неї; він не хотів

Скачать книгу