Жерміналь - Еміль Золя

Скачать книгу

довго ви баляси точитимите, ледацюги! – сердито гукнув Мае.

      Катріна з Етьєном слухняно взялися до роботи, і знову почалося те саме: мало не плазом, з нахиленими спинами під низьким навислим склепінням вони покотили до похилої галереї свої навантажені вагонетки. За другим разом вони вже обливалися потом, і суглоби їм аж хрустіли.

      У шахті вибійники стали також до роботи. Вони часто снідали похапцем, щоб не застудитися; і їхні бутерброди, що вони їх пожадливо глитали мовчки, далеко від сонячного світла, залягали їм оловом у шлунок. Тепер, щоб навантажити якнайбільше вагонеток, вони з подвійною силою цокали й цокали своїми кайлами. Напружена гонитва за мізерним тяжким заробітком, що поглинала всі їхні

      думки, почалася, і вони перестали помічати, як дзюрчить вода, від якої набрякало їхнє тіло, не почували, як мліють їм руки й ноги, не почували задухи чорних сутінок, де вони марніли й блідли, мов рослини в льоху. Дедалі повітря ставало важче і нагрівалося від чадних лампочок та видихів людських грудей; від отруйного задушного газу, що туманив очі, мов павутинням спирало дух, бо свіжого повітря напускали сюди тільки вночі…

      Розпалені груди ледве здіймалися, а шахтарі, мов ті кроти, зарившися в темні нори, глибоко в землі невпинно цокали й цокали своїми кайлами.

      V

      Не дивлячись на годинника, що лишився в куртці, Мае припинив роботу й сказав:

      – Скоро перша… Захарі, ти скінчив?

      Хлопець уже кілька хвилин кріпив склепіння і тепер, лежачи на спині з замріяними очима, згадував учорашню гру. Батьків голос розвіяв його задуму.

      – Скінчив, поки що годі, завтра побачимо, як воно буде.

      І Захарі вернувся на своє місце в забої. Тим часом Левак і Шаваль покидали на хвильку свої кайла, – треба було трохи віддихатись. Вибійники обтирали голими руками спітнілі обличчя, дивлячись на порепану брилу, що нависала згори; вони говорили тільки про свою роботу.

      – Ет, оце таке нам щастя! – пробубонів Шаваль. – Треба ж було натрапити на таку породу; диви, як осипається!.. Як умовлялися, то, звичайно, не взяли цього до уваги.

      – Шахраї! – вилаявся Левак. – Тільки й думки в них, як би то нас ошукати.

      Захарі засміявся. Йому було все дарма, і робота його мало цікавила, але він любив, коли лаяли Компанію. Мае почав спокійно пояснювати, що якість породи міняється що двадцять метрів. Нащо даремно на людей пеню зводити, адже передбачити цього вони не могли. Але як Шаваль з Леваком не слухали його й не переставали лаяти начальство, то він кінець кінцем занепокоївся й стурбовано глянув навколо:

      – Цитьте! Годі вам!

      – Правда твоя, – відказав, стишуючи голос, Левак. – Це небезпечно.

      Навіть тут, на дні цієї чорної безодні, їх переслідували примари незримих шпигунів, немовби поклади кам’яного вугілля, що належали акціонерам, мали вуха.

      – А мені байдуже! – гукнув задирикувато Шаваль. – Коли це стерво Дансар ще раз зі мною так заговорить, я загилю йому каменюкою по череві… Я ж йому не заважаю переводити

Скачать книгу