Скачать книгу

      На кого покинув

      Батька, неньку старенькую,

      Молоду дівчину?

      На чужині не ті люде —

      Тяжко з ними жити!

      Ні з ким буде поплакати,

      Ні поговорити».

      Сидить козак на тім боці,

      Грає синє море.

      Думав, доля зустрінеться —

      Спіткалося горе.

      А журавлі летять собі

      Додому ключами.

      Плаче козак ― шляхи биті

      Заросли тернами.

      ДУМКА. «Вітре буйний, вітре буйний!..»

      Вітре буйний, вітре буйний!

      Ти з морем говориш,

      Збуди його, заграй ти з ним,

      Спитай синє море.

      Воно знає, де мій милий,

      Бо його носило,

      Воно скаже, синє море,

      Де його поділо.

      Коли милого втопило,

      Розбий синє море;

      Піду шукать миленького,

      Втоплю своє горе,

      Втоплю свою недоленьку,

      Русалкою стану,

      Пошукаю в чорних [хвилях],

      На дно моря кану.

      Найду його, пригорнуся,

      На серці зомлію.

      Тогді, хвиле, неси з милим,

      Куди вітер віє!

      Коли ж милий на тім боці,

      Буйнесенький, знаєш,

      Де він ходить, що він робить,

      Ти з ним розмовляєш.

      Коли плаче, то й я плачу,

      Коли ні ― співаю,

      Коли ж згинув чорнобривий,

      То й я погибаю.

      Тогді неси мою душу

      Туди, де мій милий,

      Червоною калиною

      Постав на могилі.

      Буде легше в чужім полі

      Сироті лежати,

      Буде над ним його мила

      Квіткою стояти.

      І квіткою, й калиною

      Цвісти над ним буду,

      Щоб не пекло чуже сонце,

      Не топтали люде.

      Я ввечері посумую,

      А вранці поплачу,

      Зійде сонце ― утру сльози,

      Ніхто й не побачить.

      Вітре буйний, вітре буйний!

      Ти з морем говориш,

      Збуди його, заграй ти з ним,

      Спитай синє море…

      ДУМКА. «Тяжко-важко в світі жити...»

      Тяжко-важко в світі жити

      Сироті без роду,

      Нема куди прихилиться —

      Хоч з гори та в воду.

      Утопився б молоденький,

      Щоб не нудить світом,

      Утопився б ― тяжко жити,

      А нема де дітись.

      В того доля ходить полем,

      Колоски збирає,

      А моя десь, ледащиця,

      За морем блукає.

      Добре тому багатому,

      Його люди знають,

      А зо мною зострінуться —

      Мов недобачають.

      Багатого губатого

      Дівчина шанує,

      Надо мною, сиротою,

      Сміється, кепкує.

      Чи я ж тобі не вродливий,

      Чи не в тебе вдався,

      Чи не люблю тебе щиро,

      Чи з тебе сміявся?

      Люби ж собі, моє серце,

      Люби, кого знаєш,

      Та

Скачать книгу