LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      — Скажи, любо, скажи-и! — почали просити сестри.

      — Не скажу!

      — Скажи, скажи-и-и!…

      Засміявсь Антосьо і каже:

      — То, маєте, так: як завважить старший, хто жупчики ловить, то й моргне на кого-небудь, а той візьме перо за два кінці, вигне та підведе до самої кушки й пустить: аж сльози покотяться.

      — До якої-то кушки підведе? — питає Мася.

      — З тобою балакати!… до носа!

      — А ніс хіба — кушка?

      — У нас кушкою звуть, — каже Антосьо.

      — А пинфа що то таке? — знов поспитала Мася.

      — Пинфа?… пинфа от що: візьме паперу та бавовни й скрутить папір в дудочку й в один кінець, в тонкий, завине ту бавовну, запалить, роздує. Як добре курить, то запаленим кінцем візьме в рот осторожно й подме. То так сапне диму, як голова завбільшки, висунеться під ніс. Ще й кожухом накриють, як на кроваті спиш…

      — Та нащо ж це? — питають сестри.

      — Щоб не спав!

      — А воно ж не душить?

      — Де то вже ні! так закашляєшся, що ну! бухикаєш та й бухикаєш! І сльози котяться, наче били.

      — Хто ж це виробля?

      — Хіба я вже не казав вам? — старший.

      — А якби йому так?

      — Йому? — ніхто не має права!…

      — І б'ють вас добре?

      — Ет! з вами не переговориш, — немовби з гнівом підказав Антосьо і почав чогось шукати.

      — Чого ти шукаєш? — питали сестри.

      — Ножа! Піду вудлище вирубаю.

      — Скажи, чи добре б'ють, то скажу, де ножі, — каже Мася, — та ще в нас є такий гострий, що ну!

      — Гляди ж, щоб дала ножа; бо як обманеш, то вже нічого не скажу, хоч проси й розсядься.

      І розказав, як там катують: Мася аж перехрестилась, Орися й собі, і Текля за ними.

      — То за що ж це? — питають.

      — З ласки та на втіху: от або замужичиш, абощо.

      — Як то — замужичиш?…

      — Давай ножа!…

      — Та скажи перше!

      — Давай ножа! давай тобі кажу!

      — Скажи, то дам.

      — Давай, бо буду бити!

      — Скажи, то дам!

      — Е! — почав Антосьо з гнівом і підскочив з кулажами, — давай, бо так і вчистю.

      Мася тільки усміхалась…

      — Не даси?… давай!

      Мася все сміялась.

      — То на ж тобі! — сказав Антосьо і з цим словом такого стусана дав, що та так й облилась сльозами. Орися й крикнула:

      — Чого ти б'єшся, Антосю!

      — Вже почали? — гукнув тато з покоїв.

      Та Антосьо не чув. Він тільки вчистив Масю, то так і чкурнув з хати. А сонечко вже заходило. Поки Антосьо справився з сестрами, всі хлопці довідались, що він приїхав. Були й такі, що не вірили, аж поки самі не побачили. як він вертався з поля з матір'ю.

      — Антосьо йде! — стали кричать. І вискоком за бричкою — та не пішки, а все верхами на хворостині, та ще й загнуздавши її, бо коні все цугові, щоб не здуріла, не побила. А нащо ж так батюгою підтина? — Е! не знаєте ви! Щоб лучче басувала. — Аж копіт збили дорогою. Антосьо мовби духу коням піддав, бо всі тащать такими герцями, що мабуть і під самим гетьманом луччого коня не бувало.

      Куди ж вони їдуть, молоді лицарі?

      Просто

Скачать книгу