Пророк - Тарас Шевченко

Скачать книгу

каплю допивав.

      Та й ту допив. Встає, не пада,

      Іде в покої… Скверний гаде!

      Куда ти лізеш? Схаменись!

      Не схаменувся, ключ виймає,

      Прийшов, і двері одмикає,

      І лізе до дочки́. Прокиньсь!

      Прокинься, чистая! Схопись,

      Убий гадюку, покусає!

      Убий, і Бог не покарає!

      Як тая Ченчіо колись

      Убила батька кардинала

      І Саваофа не злякалась.

      Ні, не прокинулася, спить,

      А Бог хоч бачить, та мовчить,

      Гріхам великим потурає.

      Не чуть нічого. Час минає.

      А потім крик, а потім ґвалт,

      І плач почули із палат —

      Почули сови. Потім знову

      Не чуть нічого. І в той час

      Скирти і клуня зайнялись,

      І зорі зникли. Хоч би слово,

      Хоч би де голос обізвавсь.

      Пани в гаю не ворушились,

      А люде збіглись та дивились,

      Як дим до неба підіймавсь.

      Прокинулись вранці гості.

      Аж бачать, що лихо,

      Покинули свого князя

      Та любо та тихо.

      Так і ми його покинем,

      Так і Бог покине.

      Тебе тілько не покине

      Лихая година,

      Княжно моя безталанна,

      Знівечений цвіте.

      Ти ще будеш покутовать

      Гріхи на сім світі,

      Гріхи батькові. О доле!

      Лукавая доле!

      Покинь її хоть на старість,

      Хоть на чужім полі

      На безлюдді. Не покинеш,

      Поведеш до краю,

      До самої домовини,

      Сама й поховаєш.

      В селі не бачили й не чули,

      Де вона поділась.

      Думали, на пожарищі

      Небога згоріла.

      Стоїть село. Невесело

      На горі палати

      Почорніли. Князь хиріє,

      Нездужає встати,

      А підвести нема кому,

      Ніхто й не загляне

      До грішного болящого

      В будинки погані.

      Люде трохи очуняли,

      Господа благають,

      Щоб княжна до їх вернулась.

      А її немає

      І не буде вже, святої…

      Де ж вона поділась?

      У Києві пресвятому

      В черниці постриглась.

      Родилась нá світ жить, любить,

      Сіять Господньою красою,

      Витать над грішними святою

      І всякому добро творить.

      А сталось ось як. У черницях

      Занапастилося добро…

      Блукаючи по Україні,

      Прибивсь якось і в Чигирин,

      І в монастир отой дівочий,

      Що за пісками на болоті

      У лозах самотний стоїть.

      Отам мені і розказала

      Стара черниця новину́.

      Що в монастир до їх зайшла

      Княжна якась із-за Дніпра

      Позаторік. Одпочивала,

      Та й Богу душу оддала…

      «Вона була ще молодою

      І прехорошая собою.

      На сонці дуже запеклась,

      Та й занедужала. лежала

      Недовго щось, седмиці з три,

      І все до крихти розказала…

      Мені і Ксенії-сестрі.

      І вмерла в нас. І де ходила,

      В яких-то праведних містах!

      А

Скачать книгу