Пророк - Тарас Шевченко

Скачать книгу

стару матір.

      Той жінку покинув,

      А той сестру. А найменший —

      Молоду дівчину.

      Посадила стара мати

      Три ясени в полі.

      А невістка посадила

      Високу тополю.

      Три явори посадила

      Сестра при долині…

      А дівчина заручена —

      Червону калину.

      Не прийнялись три ясени,

      Тополя всихала,

      Повсихали три явори,

      Калина зов’яла.

      Не вертаються три брати.

      Плаче стара мати,

      Плаче жінка з діточками

      В нетопленій хаті.

      Сестра плаче, йде шукати

      Братів на чужину…

      А дівчину заручену

      Кладуть в домовину.

      Не вертаються три брати,

      Пó світу блукають,

      А три шляхи широкії

      Терном заростають.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847,С. – Петербург]

      [VII]

Н. Костомарову

      Веселе сонечко ховалось

      В веселих хмарах весняних.

      Гостей закованих своїх

      Сердешним чаєм напували

      І часових переміняли,

      Синємундирих часових.

      І до дверей, на ключ замкнутих,

      І до решотки на вікні

      Привик я трохи, і мені

      Не жаль було давно одбутих,

      Давно похованих, забутих,

      Моїх кровавих тяжких сльоз.

      А їх чимало розлилось

      На марне поле. Хоч би рута,

      А то нічого не зійшло!

      І я згадав своє село.

      Кого я там, коли покинув?

      І батько й мати в домовині…

      І жалем серце запеклось,

      Що нікому мене згадати!

      Дивлюсь – твоя, мій брате, мати,

      Чорніше чорної землі,

      Іде, з хреста неначе знята…

      Молюся! Господи, молюсь!

      Хвалить тебе не перестану!

      Що я ні з ким не поділю

      Мою тюрму, мої кайдани!

1847, мая 19 [С. – Петербург]

      VIII

      Садок вишневий коло хати,

      Хрущі над вишнями гудуть.

      Плугатарі з плугами йдуть,

      Співають, ідучи, дівчата,

      А матері вечерять ждуть.

      Сем’я вечеря коло хати,

      Вечірня зіронька встає.

      Дочка вечерять подає,

      А мати хоче научати,

      Так соловейко не дає.

      Поклала мати коло хати

      Маленьких діточок своїх,

      Сама заснула коло їх.

      Затихло все, тілько дівчата

      Та соловейко не затих.

[Між 19 і 30 травня 1847,С. – Петербург]

      IX

      Рано-вранці новобранці

      Виходили за село,

      А за ними, молодими,

      І дівча одно пішло.

      Подибала стара мати

      Доню в полі доганяти…

      І догнала, привела;

      Нарікала, говорила.

      Поки в землю положила,

      А сама в старці пішла.

      Минули літа, а село

      Не перемінилось.

      Тілько пустка на край села

      Набік похилилась.

      Коло пустки на милиці

      Москаль шкандибає.

      На садочок позирає,

      В

Скачать книгу