LITMIR.BIZ

      Гелікоптер прилетів із півдня за годину до полудня, приваблений димом над вогнищем, де горіли просякнуті бензином і мастилом брудні ганчірки. На своєму сріблястому блискучому гвинті він шумно знижувався в напрямку табору, піднявши вихор пилюки та всілякого сміття.

      Лорен відбув коротку нараду з темноволосим молодим пілотом, потім заліз на сидіння поруч із ним, і незграбний літальний апарат знову злетів у повітря й розпочав серію польотів над пагорбами, з кожним разом підіймаючись дедалі вище, аж поки перетворився на дрібненьку комаху, на чорну цятку в гарячому чорному небі. Ці маневри настільки очевидно свідчили про їхню повну невдачу, що Саллі і я незабаром утратили до них інтерес, і я пішов, щоб сісти в затінку обіднього тенту.

      – Ну що ж, – сказала Саллі, – це, либонь, і кінець.

      Я їй не відповів, а пішов до холодильника й приніс кожному по бляшанці віндхукського пива. Уперше за багато днів уславлений мозок Кейзина запрацював на повних обертах. Якщо тридцять галонів води поділити між двома особами, то кожне матиме по галону щодня протягом двох тижнів. Вода? Десь у самому закутку свого розуму я думав не лише про споживання води, а й щось інше про неї. Саллі й вода.

      Гелікоптер знову приземлився поблизу табору, й Лорен та пілот підійшли до тенту. Лорен похитав головою.

      – Ніякого результату. Анічогісінько. Ми трохи підобідаємо й полетимо, куди мені треба. Ти краще обміркуєш усе це, коли повернешся додому.

      Я ствердно кивнув головою, не розповідаючи про свої плани, щоб не спричиняти суперечок.

      – Отже, пробач мені, Бене. Я нічого не розумію. – Лорен збудував собі сандвіч із хліба та холодного філе смаженого сернобика, помастивши його гірчицею. – Хай там як, а це не останнє розчарування, яке ще спіткає нас у житті.

      Через двадцять хвилин найістотніші речі Лорена були повантажені в гелікоптер, і, поки пілот запускав двигун, ми сказали один одному слова прощання.

      – Зустрінемося у прекрасному Йоганнесбурзі. Збережи мої ікла.

      – Щасливої подорожі, Ло.

      – Ми завжди разом, партнере?

      – Завжди разом, Ло.

      І він пірнув під гвинт, який уже розкручувався, й умостився на місці пасажира в гелікоптері. Гвинтокрил піднявся в повітря, як джміль, і, гуркочучи, полетів геть над верхівками дерев. Джміль? Бджола! Бджола! Господи, ось що не давало мені спокою.

      Бджоли, пташки й мавпи!

      Я схопив Саллі за руку, моє збудження здивувало її.

      – Саллі, ми залишаємося.

      – Що ти сказав?

      Вона витріщилася на мене.

      – Тут є речі, на які ми не звернули уваги.

      – Наприклад?

      – Пташки й бджоли, – відповів їй я.

      – Ти старий базікало, – відповіла вона.