LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Скажи їм, що там немає слонів, що дикі звірі живуть на південь від улоговини.

      Водій слухняно переказав нам ці відомості й був розчарований, коли на нас його повідомлення не справило ані найменшого враження.

      – Ну що ж, – сказав їм Лорен надзвичайно люб’язним тоном. – Отже, сьогодні ви довідаєтеся дещо нове для себе. Ви вперше побачите ті пагорби. – Він згорнув мапу. – А тепер повантажте м’ясо і їдьмо далі.

      За п’ять хвилин весь настрій експедиції змінився. Саллі й обслуга перебували у стані глибокої депресії. Більше не було ні усмішок, ні жартів, а лише похмурі обличчя, африканці збиралися по кілька людей і щось мурмотіли одне до одного. Темп роботи впав майже до нуля, і знадобилося півгодини, щоб повантажити м’ясо забитих сернобиків. Поки це відбувалося, я відвів Лорена вбік від машин на відстань чутності й швидко розповів йому про суть розмови, яка відбулася між нашими африканськими слугами.

      – Криваві Пагорби! – Лорен був у захваті. – Це означає, що вони майже напевне знають про руїни – схоже, це місце перебуває під табу.

      – Так, – погодився я. – Але тепер нам доведеться остерігатися саботажу. Подивися на них – вони можуть зірвати нашу експедицію. – Ми обернулися й стали дивитися на повільні, майже сомнамбулічні рухи нашої обслуги. – Я припускаю, нам доведеться добиратися до Кривавих Пагорбів довше, аніж дозволяє наш час.

      Ми знову виїхали з улоговини, бо рухатися по ній було небезпечно, адже під поверхнею там могли бути піщані провалини, які засмоктали б машину, і ми поїхали далі по піщаному, але твердому ґрунті понад краєм улоговини. Ми перетнули ще один глибокий рів, спочатку знайшовши місце, де його береги були не такими крутими, та їхали хвилин двадцять, перш ніж помітили, що жодної з вантажівок за нами не видно. Зачекавши десять хвилин, протягом яких Лорен і я нетерпляче курили, ми повернули назад і дісталися до сухого річища, яке нещодавно перетнули.

      Одна з вантажівок наполовину висіла над краєм рову, одне її переднє й одне заднє колесо не доторкалися до землі, але черево глибоко загрузло в пісок. Друга вантажівка стояла неподалік, і чотирнадцять дорослих чоловіків сиділи або стояли навколо неї в різних розслаблених позах, не роблячи найменшої спроби визволити застряглу машину.

      – Джозефе, – покликав Лорен водія, – як це сталося?

      Джозеф стенув плечима з байдужим виразом, але йому було важко приховати своє задоволення.

      – Гаразд, джентльмени, може, все-таки витягнемо її, – запропонував Лорен тоном ядучої іронії.

      Минуло ще півгодини, але, попри жіночі зусилля чотирнадцятьох дужих чоловіків і попри старанні зусилля Джозефа, який знову й знову брязкотів зчепленнями то вмикаючи, то зупиняючи двигун, вантажівка й далі висіла над краєм рову. Кінець кінцем усі вони повилазили з рову й подивилися на Лорена та на мене з цікавістю.

      – Наша черга, Бене? – сказав Лорен, обертаючись до мене і стягуючи із себе польову куртку.

      – Гаразд, – погодився я.

      Я був у захваті, дивлячись, як дбає про себе Лорен. Його тіло здавалося міцним, як граніт, і не мало на собі

Скачать книгу