LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Вона скинула капелюха й замахала ним над головою, стрибаючи вгору й униз на верхівці капота й завиваючи, наче дух, що віщує смерть. Сернобики в улоговині перелякано кинулися навтіки, дременувши від нас стадом по діагоналі. Я подивився на маленьку постать Лорена й побачив, як він присів, упершись ліктями в коліна, і нахилив голову над телескопічним прицілом. Рушниця смикнулася, і з дула вилетів струмінь диму, але минула секунда або дві, перш ніж до нас долетів не вельми гучний звук пострілу. Перший сернобик в улоговині тицьнувся носом у землю і впав, піднявши хмару білої пилюки. Лорен вистрілив знову, і друга тварина впала, смикаючи ногами. Останній сернобик побіг далі сам-один.

      Позад мене старий носій зброї сказав, звертаючись до другого мовою синдебеле:

      – Оце справжній чоловік!

      Саллі спустилася з даху автомобіля й сиділа мовчки, поки я підганяв машину туди, де чекав Лорен. Він віддав зброю носієві рушниць, і, поки я передавав йому кермо, гострий запах спаленого пороху наповнив кабіну лендровера. Він подивився на Саллі.

      – Дякую, – сказав він. – Я волію стріляти по дичині, коли вона біжить.

      – Чому ви не вбили всіх трьох?

      Тон її голосу пролунав спокійно, без ноток обурення.

      – Ліцензія дозволяє мені застрелити лише двох.

      – Господи, – сказала Саллі голосом, у якому тепер бриніли обурення й гнів, – як це збіса зворушливо. Не так часто ти тепер зустрічаєш справжнього джентльмена.

      Лорен підвів машину туди, де лежали мертві тварини. Поки слуги білували та розбирали на м’ясо туші, Саллі залишалася на задньому сидінні, насунувши капелюха низько на лоб, а очима прикипівши до книжки.

      Я стояв поруч із Лореном в яскравому сонячному світлі, яке підсилював блиск білої соляної поверхні, й дивився, як носії рушниць робили надрізи на шкірі й білували сернобиків з не меншою вправністю, аніж двійко хірургів із Гарлі-стрит.[6]

      – Ти міг попередити мене, що ми матимемо ніжну дамочку в нашій експедиції, – докірливо сказав мені Лорен. – Либонь, я завжди жалкуватиму, що поступився тобі й дозволив їй приєднатися до нас. – Я нічого не відповів, і він провадив: – Я аж ніяк не проти відправити її назад у Мон на одній із цих вантажівок. – Ця пропозиція була такою нереальною, що я навіть не змінив виразу обличчя, й Лорен не став її розвивати далі. – Вона твій асистент. Тож постарайся тримати її під контролем, ти мене зрозумів?

      Я відійшов геть, даючи йому час упокорити свій гнів, і дістав валізку з мапою, яка лежала на сидінні поруч із сидінням Саллі. Вона не підвела очей від книжки. Я обійшов навколо автомобіля й розклав велику аеронавігаційну мапу на даху лендровера, й через дві хвилини Лорен був зі мною поруч. Навігація – одне з його захоплень, і він дуже добре в ній тямить.

      – Ми покинемо улоговину тут, – показав він на те місце, де сухе річище впадало у східний берег улоговини, – й далі орієнтуватимемося за компасом.

      – Яку місцевість доведеться нам там долати, хотів би я знати.

      – Піщаний

Скачать книгу