ТОП просматриваемых книг сайта:
Ніч у Лісабоні. Эрих Мария Ремарк
Читать онлайн.Название Ніч у Лісабоні
Год выпуска 1962
isbn 978-966-14-8624-8,978-966-14-8324-7
Автор произведения Эрих Мария Ремарк
Жанр Зарубежная классика
Издательство ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Шварц уп’явся в мене закляклим поглядом. Це вперше він так дивився мені просто в очі. Його зіниці розширились. «Якийсь фанатик або ж божевільний», – промайнуло в моїй голові.
– Я такого не відчував ніколи, – відповів я. – Але хіба цього не хочеться кожному? Затримати те, що вже не затримаєш? І збутися того, що не йде нам з голови?
Дама в вечірньому вбранні підвелася з-за сусіднього столика й поглянула з веранди вниз на місто і на гавань.
– Чому ми повинні вертатись назад?! – сказала вона чоловікові в білому смокінгу. – Ех, коли б можна було тут лишитись! Мені так не хочеться знову їхати до Америки…
– В Цюриху поліція затримала мене лише на один день, – розповідав Шварц. – Але то був тяжкий для мене день. Я боявся, що там заходяться перевіряти мій паспорт. Для цього досить було зв’язатись телефоном з Віднем або ж якомусь фахівцеві добре придивитись до замінених дат.
Надвечір я заспокоївся. На те, що мало статися зі мною, я вже дивився як на волю Божу. Мені здавалось, що моє рішення відпало само собою. Якщо мене посадять у в’язницю, тоді вже не доведеться шукати шляхів переходу в Німеччину. Але ввечері мене випустили, настійно порадивши якомога прискорити подорож за межі Швейцарії.
Я вирішив пробиратись через Австрію. Швейцарсько-австрійський кордон я трохи знав, і його, напевно, охороняли не так пильно, як німецький. Навіщо було взагалі пильно охороняти ті кордони? Хто вже там хотів перейти до них? Правда, багато хто хотів вибратися звідти.
Я поїхав у район Оберрит, щоб десь там спробувати перейти кордон. Для мене найліпше було б дождатись дощової ночі; але дві доби підряд тривала ясна погода. На третю ніч я, щоб не привертати до себе уваги перебуванням поблизу кордону, вирушив у путь.
В ту ніч зорі всіяли все небо. Було так тихо, що мені здавалось, ніби я чую, як росте трава. Ви знаєте, що в час небезпеки у людини з’являється нова форма бачення: не те щоб гострішим став зір очей, а наче здатність бачити поширюється на все тіло – так, немов і шкірою бачиш, особливо вночі. Тоді створюється враження, ніби ви бачите і шуми – в такій мірі здатність чути переміщається на шкіру. Роззявиш рота і прислухаєшся – тоді здається, що і рот бачить і чує.
Ніколи не забуду тієї ночі. Я повністю контролював себе, всі органи чуттів були насторожі, я був готовий до всього, але зовсім нічого не боявся. У мене було таке відчуття, ніби я йду по високому мосту від одного берега мого життя до другого і знаю, що позад мене міст розтане, як сріблястий дим і про вороття годі й думати. Я йшов від розуму до чуття, від безпеки до авантюри, від реальності до сновидіння. Я був цілком самотній, але на цей раз самотність не завдавала мені мук; в ній було щось трохи містичне.
Я дійшов