LITMIR.BIZ

Скачать книгу

терористів», яких ув’язнив режим Януковича за брехливим звинуваченням у підготовці теракту, і сказала: «Ваші пісні підтримують у тюрмі їхній бойовий дух. Пишіть ще». Її слова не те щоб змінили наше ставлення до проекту. Вони вкотре переконали нас у правоті нашої справи. Всім лютим бандерівцям, славним героям тризубівцям, УНА-УНСОвцям, «Патріотам України», футбольним фанам та всім, хто згодом утворив добровольчі батальйони «Правий сектор», «Азов» та інші, присвячується наступний твір. Співається на мотив «Поспєлі вішні в саду у дяді Вані».

      Взорвали бюста в саду біля обкому

      У Запоріжжі, таки підірвали бюста.

      То наші хлопці, патріоти із «Тризуба»,

      Падлюці Сталіну ввалили дуста.

      ПРИСПІВ.

      Ти, Любомирчик, не штовхайся, а ти, Зенку, помовчи,

      А нумо, Бодя, подай гранатомет…

      Взорвали бюста в саду біля обкому,

      І замість Сталіна стоїть тепер намет…

      А в тім наметі комуняки знов рішають,

      Як їм з бандитів поробить героїв.

      На те їм скажем: комуняку – на гілляку

      І знов гранатами падлюк накроєм.

      ПРИСПІВ.

      Замість останнього рядка: «І замість Сталіна стоїть тепер клозет».

      А в тім клозеті чи то Гітлер, чи то Путін,

      Якесь фашистське чи чекістське рило…

      Мочіть в сортірє ту імперськую заразу,

      Щоб комуністам нєповадно било.

      ПРИСПІВ.

* * *

      Аби називатися повноцінним бандерівцем і «націонал-фашистом», маєш насамперед стати українцем. Це аксіома. І не має значення, скільки в тобі російської, польської, єврейської чи німецької крові. Бо українець – це не тільки національність, це стан духу і душі. Адже за часів, коли я свідомо включився у визвольний рух, право бути українцем треба було спершу вибороти, а тоді щодня боронити.

      У 1989-му, після армії, я вже не застав тієї країни, котру пам’ятав. За два роки все змінилося. Я вперше – клянуся! – вперше почув у Києві українську мову… Не в телевізорі, не в інститутських стінах, де українською в побуті спілкувалися лічені професори, яких усі вважали старими маразматиками, й не з вуст селян на базарі, що розмовляли здебільшого страшним суржом…Трапилося це в Будинку культури авіазаводу ім. Антонова на концерті групи «Воплі Відоплясова» – у зал набилося тоді повно моїх однолітків, студентів університету Шевченка, педінституту, політеху, інших вузів, і всі довкола говорили українською…

      Саме тоді я, «русифікована київська падлюка», – вперше! – теж перейшов у побутовому спілкуванні на українську і, не повірите, відчув захват і піднесення, відчув себе представником молодої модерної нації, що народжувалася у мене прямо на очах. Не українцем шароварно-жлобського розливу, не тупим фольклорно-етнографічним ембіцилом, не холопською почварою кремлівсько-імперського штибу, а СПРАВЖНІМ, ЖИВИМ УКРАЇНЦЕМ! Не зважайте на певну пафосність моїх слів – у цьому місці своєї оповіді я не можу втриматися від

Скачать книгу