Оргія - Українка Леся

Скачать книгу

все ж тепер латинське.

      Антей.

      Як? Я, і ти, і наша рідна мова

      латинськими вже стали?

      Хілон.

      Розумів я,

      властиво, римське, та змилив у слові.

      Антей.

      Як ти від мене досі не навчився

      не помилятись так, то в новій школі

      ще більше буде помилок таких.

      Але не знаю, що ти там придбаєш,

      крім помилок. В поезії латинській

      і я ж тобі, здається, показав

      усе, що тільки варт було пізнати.

      Не думаю, щоб ритори в тій школі

      тобі могли подати щось нового,

      бо я їх знаю. Думаю, що ти

      вже міг би їх учити.

      Хілон.

      Сам я певен,

      що там учителі ні в чім не можуть

      зрівняюся з тобою. Все ж я мушу

      до їх піти.

      Антей.

      Що змушує тебе?

      Хілон.

      Учителю, зоставшись при тобі,

      я став би долею тобі подібний.

      Антей.

      Чому ж та доля так тебе лякає?

      Хіба вже я остатній між співцями?

      Хілон.

      Не між співцями, ні…

      Антей.

      Але між людьми?

      Хілон.

      Я не кажу – остатній, але ж правда,

      що ти в громаді не займаєш місця,

      належного твоєму талану.

      Антей.

      А ти ж якого маєш запобігти,

      коли скінчиш ту школу Мецената?

      Хілон.

      Я можу стати ритором в тій школі,

      а згодом в академії де-небудь.

      Або поїду в Рим. Там дуже добре

      ведеться вихованцям Мецената,

      бо рід його там досі має силу,

      як повелось від Августа часів.

      Та поки що, то я й тепер, ще учнем,

      вступити можу в хор панегіристів

      самого Мецената.

      Антей (схоплюється обурений).

      Ти? Ти вступиш

      у хор панегіристів? В тую зграю

      запроданців, злочинців проти хисту?

      О, краще б ти навіки занімів,

      позбувся рук, оглух, ніж так упасти!

      І се був мій найкращий ученик!..

      Пауза.

      Хілон.

      Учителю, прийми ж мою подяку…

      (Подає Антеєві гроші, добувши з калитки.)

      Антей (відштовхує його руку).

      Геть! Я тебе нічого не навчив!

      Іди з очей!

      Хілон, похнюпившись, виходить.

      Герміона.

      Даремне ти, Антею,

      не взяв від нього грошей. В нього батько

      сто раз від нас багатший. Сяк чи так,

      а се ж твоя заслуженина.

      Антей.

      Мамо!

      нічого я не заслужив, крім ганьби!

      Герміона.

      Немає за що ганити тебе,

      хіба за те, що ти свій заробіток

      пускаєш так на вітер. Справді, сину,

      ми зійдемо на пролетарський хліб.

      Чи буде ж добре, як твоя родина

      просити піде пайки дармової —

      до тих римлян, що ти так ненавидиш?

      Антей.

      Ще

Скачать книгу