LITMIR.BIZ

Скачать книгу

бився з власним трупом. Уяви, Роберте: моє мертве обличчя в сантиметрах від мене, мої мертві очі, що витріщаються на мене…

      – Забирайся геть! – кричав я.

      – Геть, – тупо повторювало воно.

      – Йди до біса! – волав я.

      – До біса, – бурмотіло воно.

      Нарешті, переляканий, ледь стримуючи нудоту, я вивернувся з його задубілих пальців.

      – Обережно, він падає! – скрикнув Перрі.

      І раптом опустився на подушку крісла, в якому сидів.

      – Він зник, – прошепотів Перрі.

      Так і було. Щойно я вивільнився від цього опудала, воно почало валитись у мій бік, а тоді розтануло в повітрі в мене на очах.

      – Щось штовхнуло його, – сказав Перрі.

      – Заради Бога, Перрі, – голос Ричарда тремтів.

      – Можна мені ковток води? – спитав Перрі.

      – Ви казали, що ми його побачимо.

      – Ковток води, Ричарде? – знову попросив Перрі.

      Коли Ричард встав і пішов до кухні, я уважно придивився до Перрі. Що з ним було не так? Як він міг бути настільки близьким до істини, а потім так помилятися?

      Я обернувся до кухні, почувши, як відкорковують пляшку питної води «Спарклетт».

      «Як взагалі сталося, що Ричард зв’язався з Перрі? – думав я. – Знаю, він хотів як краще, але тепер стало гірше, ніж будь-коли».

      Розвернувшись, я сів поруч із Перрі.

      – Послухай, – сказав я.

      Він не ворухнувся. Так само сидів, зсутулившись. Він мав нездоровий вигляд. Я потягнувся до нього й торкнувся його руки, але він не зреагував.

      – Перрі, що з тобою не так? – спитав я.

      Він неспокійно здригнувся. У мене з’явилась ідея, і я повторив запитання подумки.

      Він насупився.

      – Іди геть від мене, – буркнув він. – Усе скінчено.

      – Скінчено? – Якби я міг придушити його, я б це зробив. – Як щодо моєї дружини? Для неї теж усе скінчено?

      Запам’ятавши ці слова, я подумки повторив їх.

      – Все скінчено, – процідив він крізь зуби. – Кінець.

      Я почав обмірковувати наступну фразу, але одразу ж зупинився. Він відгородився від мене, створивши навколо себе вольовий бар’єр.

      Я озирнувся – увійшов Ричард і простягнув склянку води. Довгим затяжним ковтком Перрі осушив її, а тоді зітхнув.

      – Мені шкода, – сказав він. – Я не знаю, що сталося.

      Ричард холодно дивився на нього.

      – А як же моя мати? – промовив він.

      – Ми можемо спробувати знову, – сказав Перрі. – Я переконаний…

      Ричард сердито обірвав його.

      – Вона ніколи не пробуватиме знову, – випалив він. – Хоч що б ви тепер казали, більше вона вам не повірить.

      Я встав і пішов від них. Несподівано я чітко зрозумів, що маю покинути це місце. Більше нічого я зробити не міг. Одна думка володіла мною: «З цієї миті моя присутність втрачає сенс».

      Існує дещо більше

      Я намагався покинути свій дім і піти далі, куди-небудь, байдуже. Та хоч важкості вже не було, хоч я і почувався невимірно сильнішим, все одно не міг вирватися на волю. Піти було неможливо: розпач Енн тримав мене, мов у лещатах. Я змушений був залишитися.

      Тієї

Скачать книгу