ТОП просматриваемых книг сайта:
Страшний Суд. Василь Басараба
Читать онлайн.Название Страшний Суд
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-6424-6, 978-966-14-6423-9, 978-966-14-6299-0
Автор произведения Василь Басараба
Дід зиркнув на Ольгу й похмуро, якось аж нервово запитав:
– Хто то приходив?
Ольгу враз зупинила ота небувала цікавість. Зазвичай діда ніби ніщо не обходило, ходив собі осторонь від усього, що коїлося у дворі. А оце, бач, аж за ними вслід вийшов зі своєї хатини, та ще й запитує.
– Це до мене, діду, мій добрий знайомий…
Дід кинув собаку, став ближче, знизав плечима.
– А що йому треба було?
– Нічого. Просто зайшов провідати, давно не бачилися. А що вам, діду, до того?
Дід щось буркнув собі під ніс, глянув на ворота, лице його ще більше покрилося багрянцем. Сказав уже якось роздратовано:
– Як то що? Ходять тут, панімаєш, разниє, собаку оно дразнять. Перепугали його на смерть, до сіх пор дрожить…
– Та нічого вашому собаці не сталося. Прив’яжіть його в себе за врем’янкою, а то припнули біля воріт оте страховидло. Справді перелякає когось до смерті або зірветься і загризе. Тоді будемо мати мороку…
– Так я про то ж і говорю: ходять тут разниє, собаку дразнять. Ще сорветься і порве. Кому ето нада?
– Ти чого, старий, до дитини пристав? – визирнула з дверей хатини баба Настя. – Чого заводишся? Ішов би до хати, полежав трохи, а то чомусь розійшовся не на жарт, ніби тебе ґедзь укусив.
– Я правду говорю, – огризнувся дід і почвалав у врем’янку.
Ця хатина стояла трохи збоку від великої хати. У ній, скільки Оля себе пам’ятає, жили дід із бабою, а вони з мамою, татом і братом Андрієм – у більшій, новій хаті. Правда, Андрій зараз уже одружений, живе у Києві, служить там у війську.
– Заспокойся, дитино, не переймайся, – співчутливо говорила баба Настя, ступаючи вслід за Ольгою до її кімнати. – Не знаю, що таке з ним сталося. Ото як зайшов той молодий чоловік до тебе, то він вскочив у хату, сів біля вікна, розгорнув газету, а сам у двір позирає. Так і просидів мовчки, аж поки ви з хати не вийшли. А тоді ступив за поріг та й за вами слідом. Іде, ніби скрадається, усе до твого гостя придивляється. Та й став собаку гладити.
Оля уявила, як дід іде за ними назирці, й аж розсміялася. Це справді було, мабуть, кумедне видовище.
Баба Настя з подивом глянула на неї, а тоді й собі усміхнулася.
– От і добре, що ти не сердишся. Не бери, дитино, близько до серця й не зважай на його слова. Він уже старий, і щось на нього найшло.
– Я не зважаю, бабуню. Цей маленький ексцес не затьмарив мого настрою.
– От і добре, дитино. Я рада за тебе. А що ж твій гість так швидко пішов? Я ж думала зайти, подивитися на нього зблизька, а він утік. Прийшов, то сиди, чого бігати туди-сюди?
Оля добре знала цю грайливо-жартівливу бабусину манеру розмовляти, тому тільки втішено усміхалася сама до себе. Прибирала зі столу й мовчки слухала. Бабуся вдавано сердилася:
– Як це так: то в неї нікого нема, а то появився один, і тут же його не стало? Дивись, дівко, щоб не зник назовсім, а то знову будеш сидіти в хаті, як у монастирській