LITMIR.BIZ

Скачать книгу

киває головою, зітхає й замовкає. На його високе чоло спадає сиве волосся, торкаючись тоненьких зморщок…

      – Та що я вам, дорогенькі, про це кажу, самі добре бачите і знаєте. Богдане Васильовичу, я зайшов на хвильку, хочу відпроситися на завтрашній день. Мої з Москви приїжджають, зустріти треба. Так що дайте відгул.

      – Йосиповичу, нема питань, треба – то треба. Хіба я вам коли відмовляв? Тільки Сашкові скажіть, щоб напоготові був, коли щось невідкладне.

      – Олександра я попередив. При потребі замінить. Ви ж знаєте. Тож дякую, Васильовичу, за розуміння й підтримку.

      Гринчук рушив до дверей. Таня гукнула йому навздогін:

      – Іване Йосиповичу, а субота не відміняється…

      – Я знаю, що ти від мене не відстанеш. Та й до суботи ще аж три дні… Але дякую.

      Коли Гринчук вийшов, Таня якусь мить мовчала, а тоді підвела очі й запитала:

      – А може, не в обід, а під вечір зібратися? Як вам буде краще?

      – Звісно, увечері. Я тоді і в село встигну, і на застілля не запізнюся.

      – Значить, вносимо корективи: у суботу, на шосту вечора. Так буде добре?

      – Чудово.

      – Отже, домовилися. Мені й самій так краще, на вечір. А то ж як зазвичай буває: отой урочистий обід непомітно переходить у вечерю, яка затягується до пізньої ночі. Особливо як зійдуться його колеги з роботи – Микола й Петро. Такі вже заядлі та запеклі, тримаються до останнього. Та й Віктор серед них не вирізняється. Ото вже трійця, нерозлийвода.

      Таня незлобливо усміхалася на свою згадку про чоловікових друзів, казала, що в них не спаяний, а «споєний» колектив. Добре те, що на ногах уміють триматися й голову ніхто не втрачає остаточно. Хоча, буває, її зранку в руки хапають, щоб не загубити. Це ж треба здоров’я мати, щоб так триматися! Ото часом вип’є звечора добряче, а наступного дня, під обід уже, як огірочок, жодного сліду від учорашнього. Головне, що нема в нього звички похмелятися. Нічого, крім розсолу або чаю, у руки зранку не бере. А це вже добре, бо так би давно в запої був. Як казав там хтось: «Я тільки раз випив, а все життя похмеляюся…»

      Таня на хвилинку замовкла, перевела подих, а тоді перейшла на іншу тональність:

      – А тепер, Васильовичу, друга новина, ще гарніша. Дзвонила Оля, коли ви на операції були, передавала вам гарячі вітання й веліла сказати, що чекає вашого дзвінка. У них уже телефон запрацював, нарешті відремонтували, щось там на лінії було. Так і каже: «Два дні телефонувала з автомата, та ніяк застати не могла ні на роботі, ні вдома». Що ж це ви, Васильовичу, дівчину до такого відчаю довели? На вас не схоже…

      – О, це справді гарна новина. А то я й сам накручую телефон, а в них тільки довгі гудки і мовчання у відповідь. І вчора, і сьогодні. Зараз перевірю.

      – То я пішла з почуттям виконаного обов’язку.

      На порозі вона усміхнено озирнулася й легенько причинила за собою двері.

      У неї стільки оптимізму, що в будь-якій ситуації не втрачає почуття гумору. Веселим настроєм, жартами намагається подолати не тільки малі, а й більші

Скачать книгу