Спокута сатани - Марія Кореллі

Скачать книгу

думаючи, як помщуся тим, хто зі зневагою та презирством поставився до мене й моєї праці, − як вони схилятимуть коліна переді мною! Як вилятимуть хвостами біля моїх ніг, наче побиті дворняжки! Найупертіший, найнепохитніший карк зігнеться переді мною! У цьому я був упевнений. Так, не завжди гроші перемагають усе: вони не дають успіху, коли їх не супроводить розум. Але гроші та розум укупі можуть рухати світом.

      Сповнений честолюбних думок, я подекуди вловлював дикі звуки скрипки, на якій грали поряд: вони то ридали, ніби плач скорботи, то раптом дзвеніли, немов безтурботний жіночий сміх, − і враз я згадав, що не розкривав іще третього листа, адресованого мені, листа з золоченою короною, який лежав досі на столі, обділений моєю увагою.

      Я неохоче взяв листа. Мої пальці повільно виймали його з грубого конверта. Розгорнувши аркуш паперу, також із короною, я прочитав рядки, написані напродив чітким, дрібним і гарним письмом:

      Любий пане!

      Я маю для Вас рекомендаційного листа від Вашого колишнього шкільного товариша містера Джона Керрінгтона, який був такий добрий, що дав мені нагоду познайомитися з тим, кого я вважаю обдарованим усіма здібностями літературного генія. Я буду у Вас сьогодні ввечері, між восьмою та дев'ятою годиною; сподіваюся застати Вас удома та незайнятим. Долучаю мою картку та нинішню адресу і лишаюсь відданий вам,

      Лючіо Німанський.

      Згадана картка випала на стіл, коли я закінчував читати листа; на ній стояла маленька, тонко вигравіювана корона і слова:

      Князь Лючіо Німанський

      А внизу олівцем було нашкрябано адресу: Ґранд-готель.

      Я перечитав короткого листа ще раз; його зміст був доволі простий, а стиль ясний і ґречний. Не було нічого особливого, геть нічого; однак лист видався мені багатозначним. Я не міг збагнути чому.

      Дивне зачарування привертало очі до характерного сміливого письма і змушувало думати, що я полюблю людину, яка так написала. Як стугонів, завивав вітер! І як стогнала обіч ця скрипка, наче дух якогось забутого музиканта, який молився, не знаходячи спокою! У моїй голові паморочилося, серце скиглило. Стукіт дощових краплин лунав, ніби скрадливі кроки шпигуна, який стежив за моїми рухами.

      Я почувався роздратованим і знервованим: передчуття якогось лиха затьмарило світле усвідомлення несподіваного щастя. Мене опанував сором − сором, що цей чужоземний князь, якщо він справді князь, із його колосальним багатством відвідає мене, тепер мільйонера, в цій жебрацькій оселі. Ще не торкнувшись своїх багатств, я вже пройнявся вульгарністю, вже хотів удавати, буцімто ніколи не був по-справжньому злиденним, а лишень перебував у тимчасовій скруті!

      Якби я мав шість пенсів, − а я їх не мав, − я б надіслав телеграму, щоб відкласти той візит.

      − У будь-якому разі, − сказав я вголос, звертаючись до порожньої кімнати і відлуння бурі, − я не хочу зустрічатися з ним сьогодні. Я піду з дому й не лишу записки, і якщо він прийде, то подумає,

Скачать книгу