LITMIR.BIZ

Скачать книгу

та запевнить, що все невдовзі минеться. Мені це було добре відомо. Урешті, чому я мав би сподіватися, що цей мій приятель не такий, як інші? Я не мав на нього жодних прав − усе обмежувалось кількома сентиментальними спогадами про Оксфорд.

      У мене вихопилося мимовільне зітхання, і на мить очі пойняло туманом. Знову я бачив сірі вежі церкви Марії Магдалини, чудові зелені дерева, що затінювали доріжки всередині й навколо старого милого університетського міста, де ми − я та людина, чий лист я наразі тримав у руках, − разом гуляли, уявляючи себе молодими геніями, народженими, щоби перетворити світ. Ми обидва любили класиків: ми були сповнені Гомера, наснажені думками і принципами всіх безсмертних греків та римлян. У ті далекі замріяні дні ми думали, що створені з речовини, з якої постають герої. Однак вихід на життєву арену незабаром зруйнував наші високі фантазії; ми виявилися звичайними робочими одиницями − не більше; проза щоденного життя відсунула Гомера на задній план, і ми невдовзі відкрили, що суспільство дужче цікавилось останнім скандалом, аніж трагедіями Софокла або мудрістю Платона. Без сумніву, було неймовірним глупством мріяти, буцімто ми могли перетворити світ; утім, і найзатятіший цинік навряд чи стане заперечувати, що відрадно озирнутись назад, на дні юності, в які, може бути, він сам − бодай єдиний раз у житті − мав шляхетні прагнення.

      Лампа горіла слабо, й мені довелося заправити її, перед тим як узятися до читання листа від мого приятеля. У сусідній кімнаті хтось грав на скрипці, і грав добре. Ніжні звуки лилися з-під смичка, і я слухав, несвідомо радіючи. Охлянувши з голоду, я впав у стан, подібний до заціпеніння, і мелодія, що долинала, збуджуючи в мені солодке відчуття краси, приборкала на мить ненаситну тварину, яка прагла їжі.

      − Грай, грай! − пробурмотів я, звертаючись до невидимого музиканта. − Ти вправляєшся на своїй скрипці, певна річ, задля заробітку, що підтримує твоє існування. Можливо, ти якийсь бідак із дешевого оркестру чи, може, навіть вуличний музика, змушений жити поряд із «джентльменом», який помирає з голоду; ти не можеш мати надії на те, що коли-небудь увійдеш у моду і гратимеш при дворі; якщо ж ти маєш таку надію, то це безумство! Грай, друже, грай! Звуки, які ти видобуваєш, дуже приємні і навіюють думку, що ти щасливий, хоча я маю сумнів у цьому. Чи в тебе теж усе зійшло на порох?..

      Музика тихшала і ставала жаліснішою; їй тепер акомпанував стукіт граду по шибках. Вітер зі свистом удиравсь у двері й завивав у каміні − вітер, холодний, як подих смерті, і пронизливий, немов голка. Я тремтів і, нахилившись до чадної лампи, приготувався до читання.

      Заледве я розірвав конверт, як із нього випав на стіл чек на п'ятдесят фунтів, які я міг отримати у знаному лондонському банку. Моє серце сповнилося полегшенням і вдячністю.

      − Я був несправедливий до тебе, старий товаришу! − вигукнув я. − Ти маєш серце!

      І, глибоко зворушений милосердям друга, я уважно прочитав його листа. Лист був не дуже довгий, вочевидь, його написали поспіхом.

      Любий Джеффе!

      Мені

Скачать книгу