Спокута сатани - Марія Кореллі

Скачать книгу

Романіст-«лектор», який домагається для себе місця в літературі, природно, радше схвалить пересічний твір, ніж той, що міг би виявитися вищим за його власний. Добра ця система чи погана, але для мене й мого літературного дитяти вона була шкідливою. Останній редактор, до якого я звернувся, був, імовірно, людиною доброю: він дивився на мою потерту одіж і виснажене обличчя з певним співчуттям.

      − Мені дуже шкода, − сказав він, − але мої «лектори» одностайно відкинули ваш твір. Мені здається, ви надміру серйозні й за гостро висловлюєтесь проти суспільства. Це непрактично. Не слід ніколи засуджувати суспільства: воно купує книжки. От якщо можете, напишіть дотепну любовну історійку, трошки фривольну: твори такого штибу мають найбільший успіх у наші часи.

      − Даруйте мені, − заперечив я нерішуче, − та чи певні ви, що слушно міркуєте про смаки публіки?

      Він усміхнувсь поблажливо.

      − Звичайно, певен, − відказав. − Мій обов'язок − знати смаки публіки так само достеменно, як і власну кишеню. Зрозумійте мене, я не раджу, щоб ви писали книжку відверто непристойного змісту − це можна сміливо лишити для «Нової жінки». − Він за сміявся. − Запевняю вас, класичні твори не мають збуту. Почнімо з того, що критики їх не люблять. Те, що є приступним для них і для публіки, − це уривок сенсаційного реалізму, переказаний в елегантній англійській газеті. У «Літературній» чи в «Газеті Еддісона» це було би помилкою.

      − Думаю, що і я сам − теж помилка, − сказав я з силуваним усміхом. − У будь-якому разі, якщо те, що ви говорите, правда, я маю облишити перо і спробувати інше заняття. Я застарів, уважаючи літературу за найвищу з усіх професій, тож радше не пов'язуватиму її з тими, хто зумисне принижує її.

      Він скоса окинув мене швидким поглядом − напівнедовірливим, напівзневажливим.

      − Гаразд, гаразд! − нарешті завважив він. − Ви дещо екстравагантні. Це минеться. Чи не хочете піти зі мною до клубу й разом пообідати?

      Я відмовився від запрошення. Я усвідомив своє жалюгідне становище, і гордість − фальшива гордість, якщо волієте, − здійнялася в мені. Я поспішив попрощатись і потягся додому зі своїм знехтуваним рукописом. Удома на сходах я зустрів свою квартирну хазяйку, яка спитала, чи не буде моєї ласки завтра з нею розрахуватись. Вона говорила доволі ввічливо, бідолашна, і не без певної нерішучості. її явне співчуття вкололо моє самолюбство так само, як запропонований редактором обід вразив мою гордість, і з абсолютно впевненим виглядом я відразу ж пообіцяв їй сплатити гроші у строк, який вона призначила, хоча не мав жодного уявлення, де і яким чином видобуду потрібну суму.

      Увійшовши до своєї кімнати, я жбурнув непотрібний рукопис на підлогу, кинувся на стілець і… вилаявся. Це дало мені полегшення: хоч я тимчасово підупав на силах через нестачу їжі, але не настільки, щоби проливати сльози, і міцна лайка була для мене такими самими ліками, якими, гадаю, бувають сльози для схвильованої жінки. Як не міг я плакати, так само й не був здатен

Скачать книгу