LITMIR.BIZ

Скачать книгу

поклав на стіл три наполеондори.

      – Ось вам плата за два дні вперед, – сказав він. – Я згоден.

      – І ще одне: для такої подорожі кабріолет буде заважкий. Доведеться вам, пане мер, погодитися на маленький тильбюрі.

      – Я згоден.

      – Він легенький, але відкритий.

      – Мені байдуже.

      – Ви не забули, що зараз зима?

      Мадлен промовчав.

      – Що буде холодно й може полити дощ? – провадив дядечко Скофлер.

      Мадлен підвів голову і сказав:

      – Тильбюрі й кінь мають стояти біля моїх дверей завтра о пів на п’яту ранку.

      – Домовилися, – відповів Скофлер. І з удавано байдужим виглядом запитав: – Але ж ви досі не сказали, куди їдете. Куди ви зібралися, пане мер?

      Від самого початку розмови фламандець тільки про це й думав, але чомусь не наважувався спитати.

      – У вашого коня міцні передні ноги? – поцікавився Мадлен.

      – Атож, пане мер. Тільки ви його трохи притримуйте на спусках. Там багато спусків, куди ви їдете?

      – Не забудьте: рівно о пів на п’яту біля моїх дверей, – сказав Мадлен і вийшов.

      Фламандець залишився ні в сих ні в тих, як він потім сам розповідав.

      Через дві-три хвилини двері відчинились. Це був знову мер.

      – Добродію Скофлер, в яку суму оцінюєте ви коня й тильбюрі, що їх даєте мені в найми? – запитав він.

      – А ви що, хочете їх у мене купити?

      – Ні, але про всяк випадок я хочу забезпечити вам їхню вартість. Коли я повернуся, ви віддасте мені гроші. То скільки, ви вважаєте, коштує ваш кабріолет і кінь?

      – П’ятсот франків, пане мер.

      – Ось гроші.

      Мадлен поклав на стіл банкноту й вийшов.

      Фламандець покликав дружину, розповів їй про все, і вони стали вгадувати, куди поїде мер. «У Париж», – сказала жінка. «Не думаю», – відповів чоловік. Мадлен забув на каміні аркуш зі своїми цифрами. Фламандець заходився вивчати їх. «П’ять, шість і вісім з половиною?» – Раптом він обернувся до жінки. – Я знаю, куди він їде! Від нашого міста п’ять льє до Едена, шість – від Едена до Сен-Поля й вісім із половиною від Сен-Поля до Арраса. Він їде в Аррас.

      Тим часом Мадлен повернувся додому.

      Він піднявся у своє помешкання, й уже о пів на дев’яту в нього погасло світло. Воротарка фабрики, яка була також служницею Мадлена, сказала касирові, коли той ішов до себе:

      – Чи пан мер не захворів? Вигляд у нього був якийсь дивний.

      Касир мешкав якраз під кімнатою Мадлена. Він не звернув уваги на слова воротарки і спокійно собі заснув. Близько півночі він раптом прокинувся: крізь сон йому почувся шум над головою. Він став дослухатися. То було шарудіння кроків – нагорі хтось ходив. Касир прислухався уважніше й упізнав ходу пана Мадлена. Через мить він почув скрип, так мовби відчинили й зачинили дверцята шафи. Знову зашаруділи кроки. Касир зовсім прокинувся і крізь шибку побачив на стіні протилежного дому червонястий відблиск освітленого вікна. Це явно було вікно Мадленової кімнати. Відблиск тремтів, наче в кімнаті горіло полум’я. Тінь від рами не вимальовувалась, отже, вікно, незважаючи на зимовий холод,

Скачать книгу