LITMIR.BIZ

Скачать книгу

через податки, і що він пропаде, якщо засумніваються в тому, що він помирає з голоду. Те, що він у зв’язку з цим розповів мені і про що я уявлення не мав, справило на мене незабутнє враження. Він заронив у мою душу сім’я тієї непримиренної ненависті, яка згодом виросла в моєму серці проти утисків, що їх зазнає нещасний народ, і проти його гнобителів. Цей селянин, хоча і небідний, не смів їсти заробленого в поті чола хліба і міг врятуватися від розорення, лише прикидаючись таким самим бідняком, як і його сусіди. Я вийшов з його будинку настільки ж обурений, наскільки й зворушений, сумуючи про долю цієї чудової країни, якій природа дала щедрі дари тільки для того, щоб зробити її здобиччю суспільних хижаків.

      Ось єдиний цілком виразний спогад, що зберігся у мене про цю подорож. Я пам’ятаю лише, що, підходячи до Ліона, мені хотілося подовжити свій шлях, щоб поглянути на береги Ліньйона, оскільки серед романів, прочитаних мною разом з батьком, «Астрею»[61] не було забуто, і вона згадувалася мені найчастіше. Я попросив показати мені шлях у Форез. Із розмови з шинкаркою я дізнався, що це привабливе місце для робітників, бо там багато залізоробних заводів і виробляється чимало залізного товару. Ця похвала відразу охолодила мою романтичну цікавість, і я не визнав за потрібне розшукувати Діан і Сільвандрів серед ковалів. Добра жінка, що так гаряче підбадьорювала мене, напевно прийняла мене за слюсаря-підмайстра.

      Я попрямував до Ліона не зовсім безцільно. Після прибуття туди я пішов у Шазот, до мадемуазель дю Шатле, подруги пані де Варенс, до якої вона давала мені листа, ще коли я йшов проводжати Ле Метра, тож я був з нею вже знайомий. Мадемуазель дю Шатле повідомила мене, що її подруга справді проїздила через Ліон, але їй невідомо, поїхала вона до П’ємонта чи в Савойю. Вона сказала, що, коли я захочу, вона напише їй, прохаючи дати про себе звістку, і що мені найкраще дочекатися її відповіді в Ліоні. Я погодився на цю пропозицію, але не зважився сказати мадемуазель дю Шатле, що мій спорожнілий гаманець не дозволить мені чекати надто довго. Мене утримав від такого зізнання не поганий прийом, навпаки, вона прийняла мене дуже ласкаво й поводилася як з рівнею, але це якраз і позбавило мене мужності відкрити їй своє справжнє становище і спуститися від ролі світської людини до ролі жалюгідного жебрака.

      Мені здається, що я досить ясно бачу послідовність всього, що описую в цій книзі. Але пам’ятаю, що тоді ж таки я зробив ще одну подорож до Ліона, перебуваючи в такій самій скруті. Одна історія, яку не так-то просто розповісти, ніколи не дозволить мені забути це місто. Якось увечері я сидів у Белькурі, після досить бідної вечері, і розмірковував про те, як мені виплутатися зі скрути. До мене підсів якийсь чоловік у шапці. Чоловік цей скидався на робітника шовкоткацької фабрики, яких у Ліоні називають виготовлювачами тафти. Він заговорив зі мною, я відповів, зав’язалась розмова. Ми не проговорили й чверті години, коли він, так само спокійно і не змінюючи тону, запропонував мені розважитися разом

Скачать книгу