LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що мої вуста видають таємницю мого серця, що я до певної міри компрометую її. Я навіть думаю, що до цього домішувався страх, як би мені не сказали про неї чогось поганого. Про її вчинок говорили багато, але небагато – про її поведінку. Боячись почути те, що мені не сподобається, я волів не говорити про неї зовсім.

      Оскільки учні відбирали у мене багато часу, а її рідне місто було всього за чотири льє від Лозанни, я вирушив туди на триденну прогулянку, протягом якої мене не покидало відчуття найсолодшого хвилювання. Вигляд Женевського озера та його чудових берегів завжди мав для мене особливу привабливу силу, якої не беруся пояснити і яка залежить не лише від краси пейзажу, але ще від чогось більш хвилюючого і зворушливого. Щоразу, наближаючись до кантону Во, я знову переживаю якесь складне почуття, що породжується спогадами про пані де Варенс, яка там народилася, про мого батька, який там жив, про мадемуазель де Вюльсон, якій я віддав перші пориви свого серця, про багато розважальних прогулянок мого дитинства і, як мені здається, щось іще, сокровенніше і сильніше, ніж усе це. Коли палке прагнення до щасливого й безтурботного життя, для якого я створений і яке ніяк не дається мені, розпалює мою уяву, воно завжди лине до кантону Во, до чарівних сіл на березі озера. Мені потрібний сад на березі саме цього, а не якогось іншого озера, а ще вірний друг, мила серцю жінка, корова і маленький човен. Я зможу натішитися цілковитим земним щастям, аж коли володітиму всім цим. Мені самому смішна наївність, з якою я кілька разів прямував туди для того лише, щоб знайти там це уявне щастя. Я завжди дивувався, коли виявляв у тамтешніх жителів, особливо у жінок, характер, зовсім не схожий на те, до чого я прагнув. Якою невідповідністю здавалося це мені! Країна і її мешканці завжди здавались мені не створеними одне для одного.

      Під час цієї поїздки у Веве, блукаючи чудовим узбережжям, я вдавався до найсолодшої меланхолії, серце моє палко поривалося до незліченних невинних радощів, я розчулювався, зітхав і плакав, як дитина. Скільки разів я зупинявся, щоб наплакатись уволю, і, сівши на великий камінь, дивився, як мої сльози падають у воду!

      У Веве я зупинився в готелі «Ключ» і за два дні, які прожив там, нікого не бачачи, перейнявся до цього міста такою любов’ю, яка супроводжувала мене в усіх моїх мандрах і змусила мене врешті-решт оселити там героїв свого роману. Я охоче сказав би людям зі смаком і чуттєвим серцем: «Їдьте у Веве, відвідайте його околиці, помилуйтеся краєвидами, покатайтеся озером і щиро скажіть – хіба не сама природа створила цю мальовничу місцевість для таких людей, як Юлія, Клара і Сен-Пре?[56] Але не шукайте їх там».

      Повертаюся до своєї розповіді.

      Оскільки я був католиком і видавав себе за такого, я відкрито і не соромлячись дотримувався того культу, який сповідував. У неділю, якщо була година, я ходив на месу в Ассан, за два льє від Лозанни. Зазвичай я проходив цей шлях разом з іншими католиками, найчастіше з одним паризьким вишивальником, ім’я котрого вже

Скачать книгу