LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в подушку. Вона так ридала, що я вжахнулася. Але мене вона не помітила. І тоді я знов тихенько причинила двері. Я так тремтіла з переляку, що не могла рушити з місця. І до мене ще раз долинув крізь двері той плач, зовсім виразно, а тоді я кинулась мерщій тікати і збігла донизу.

      Обидві мовчать. Потім одна з них тихо каже:

      – Бідолашна фройляйн!

      Те слово бринить у темній кімнаті й помалу завмирає. Знову настає тиша.

      – Хотіла б я знати, чого вона плакала, – починає молодша. – Адже ж вона ні з ким не сварилася останніми днями, мама теж дала їй, нарешті, спокій, не чіпляється, як завжди, до неї, а ми то вже напевне не заподіяли їй нічого прикрого. То чого ж вона так гірко плаче?

      – Мабуть, я починаю розуміти, – мовить старша.

      – Чого? Скажи мені, чого?

      Сестра вагається. Нарешті вона каже:

      – Мені здається, що вона закохана.

      – Закохана? – Менша схоплюється. – Закохана? В кого?

      – Ти нічого не помітила?

      – Та невже ж у Отто?

      – А хіба ні? А він хіба не закоханий у неї? То чого ж тоді він, хоч живе в нас уже три роки, ніколи не гуляв з нами, а останні місяці, ні сіло ні впало, гуляє щодня? Чи він був коли привітний до мене або до тебе, поки не було в нас фройляйн? А тепер цілісінькі дні крутиться коло нас. Завжди ми його випадково зустрічаємо – аякже, випадково! – то в Народному саду, то в Міському парку, то в Пратері, там, де ми завжди гуляємо з нашою фройляйн. Ти хіба цього ніколи не помічала?

      Менша перелякано шепоче:

      – Так… так, звичайно, я це помічала. Але завжди думала, що…

      Голос у неї зривається. Вона замовкає.

      – Я теж спершу думала так само… Ми, дівчата, завжди такі дурноголові. Але я швидко збагнула, що ми для нього тільки зачіпка.

      Тепер замовкають обидві. Розмова начебто скінчилась.

      Обидві заглибились у свої думки, а може, почали вже дрімати.

      Та з пітьми ще раз долинає розгублений голос меншої:

      – Але чого ж вона плаче? Він же кохає її. Я завжди думала, що бути закоханою дуже гарно.

      – Я не знаю, – мрійливо каже старша, – я теж думала, що то дуже гарно.

      І ще раз, тихо й жалісливо, злітає з уст сонної дівчинки:

      – Бідолашна фройляйн!

      А тоді в кімнаті настає тиша.

      Наступного ранку вони про це більше не говорять, а все ж обидві відчувають, що думки їхні кружляють навколо того самого. Вони уникають, обминають одна одну, а проте погляди їхні мимоволі зустрічаються, коли вони обидві крадькома зиркають на гувернантку. Біля столу вони пильно стежать за кузеном Отто, що вже кілька років живе в їхньому домі, стежать, як за чужим. Вони з ним не розмовляють, але з-під опущених повік раз у раз скоса поглядають, чи не подасть він часом їхній фройляйн якогось знаку. Вони обидві стривожені й знервовані. По обіді вони не бавляться, як звичайно, а, намагаючись розгадати таємницю, роблять багато непотрібного й зайвого. Аж увечері одна з них холодно запитує другу, так, ніби їй цілком байдуже до того:

      – Ти знову щось помітила?

      – Ні, – відповідає

Скачать книгу