Лист незнайомої (збірник) - Стефан Цвейг

Скачать книгу

тому, що об’єднані вони як «поети свого життя», тобто націлені переважно на самовираження. Їхній шлях, за словами Цвейґа, «веде не в безмежний світ, як у перших (маються на увазі Гельдерлін, Клейст, Ніцше. – Д. З.), і не в реальний, як у других (маються на увазі Бальзак, Діккенс, Достоєвський. – Д. З.), а назад – до власного «я». Якщо стосовно Стендаля тут де з чим можна погодитися, то Толстой найменше узгоджується з поняттям «еготист».

      «Світ, можливо, не знав іншого художника, – писав Т. Манн, – у кого вічно-епічне, гомерівське начало було б таким же сильним, як у Толстого. У творіннях його живе стихія епосу, її велична одноманітність і ритм, подібний до розміреного дихання моря, її терпка, могутня свіжість, її обпікаюча пряність, непохитне здоров’я, непохитний реалізм». Це інший погляд, хоча належить він також представнику Заходу, який відноситься до одного з Цвейґом культурного регіону, і висловлений приблизно в той же час – 1928 року.

      І коли Цвейґ повертається від Толстого-людини до Толстого-художника, його оцінки починають зближатися з маннівськими. «Толстой, – пише він, – розповідає просто, без підкреслень, як творці епосу давніх часів, рапсоди, псалмоспівці й літописці розповідали свої міфи, коли люди ще не спізнали нетерпіння, природа не була відділена від своїх творінь, зарозуміло не відрізняла людину від звіра, рослину від каменя, і поет наймізерніше й наймогутніше наділяв однаковим благоговінням та обожнюванням. Бо Толстой дивиться в перспективі універсуму, тому зовсім антропоморфічно, і хоча в моральному відношенні він більш аніж будь-хто далекий од еллінізму, як художник він відчуває зовсім пантеїстично».

      Цвейґа можна було б навіть запідозрити в надмірній, анахронічній «гомеризації» автора «Війни і миру», якби не застереження, що стосується неприйняття Толстим етики еллінізму. Одначе те, що в інших розділах книги Цвейґ зіштовхує в творчості геніального російського письменника епічне та ліричне начала, вирізняє книгу з безлічі подібних. Адже Толстой був не тільки традиційним епіком, але й романістом, який руйнував усталені закони жанру, романістом у тому новітньому значенні слова, яке породило ХХ століття. Це знав і Т. Манн, бо він писав 1939 року, що толстовська творчість спонукає «не роман розглядати як продукт розпаду епосу, а епос – як примітивний прообраз роману». А все ж цвейґівська екстрема залишається по-своєму корисною: хоча б тим, що кидає яскраве світло на характер і природу новаторства Толстого.

      В есеї «Ґете і Толстой» (1922) Т. Манн вибудовував такі ряди: Ґете і Толстой, Міллер і Достоєвський. Перший ряд – це здоров’я, другий – хвороба. Здоров’я для Манна не є незаперечним достоїнством, хвороба не є незаперечною вадою. Але ряди – різні, й відмінність їх виявляється насамперед за цією ознакою. У Цвейґа ж Достоєвського об’єднано із Бальзаком і Діккенсом, інакше кажучи, включено до ряду безумовного здоров’я (для нього ряд «хворий» – це Гельдерлін, Клейст і Ніцше). А втім, Бальзак, Діккенс, Достоєвський з’єднані ниткою іншого ґатунку: їхній шлях – як ми вже чули – веде у «реальний» світ.

      Достоєвський

Скачать книгу