ТОП просматриваемых книг сайта:
Жовтий князь. Василь Барка
Читать онлайн.
Багато відверталося від їдучої гнилі, намішаної на продаж.
Мирон Данилович пристав до кількох, що брали напрямок до хати робітника з олійного заводу: там макуху продають, з високою націнкою, а добру.
Заходять. Батько хазяїна, похилий віком та білий сивиною і сорочкою, беріг макуху в дірявому лантусі, під лавою.
От, чотири кружки виторгувано, масні на дотик, з різким і густим пахощем; колір трішки незвичайний…
«Темнувата, як на рижієву»! – подумав Мирон Данилович; прикупив також колотої на куски, ця – з тютюнового зерна, олію ж від нього на фарбування вжито.
Приніс додому добуток і поклав на стіл. Всі обступили: розглядають, обторкують, відкришують трішечки і їдять, хто – без води, як Андрій, тільки на зубах хрумкіт, а хто розмочує; всі хвалять.
– Неначе пряник, – каже бабуся.
Пробує тютюнову:
– Ні, ця не така!
– Ця гірша, – згоджується, покуштувавши, Дарія Олександрівна, – поїмо, коли буряки забрано.
Радяться, як розварювати і чого додавати.
Тітка Ганна приходить – хоровита; пробує макуху; питає, в кого куплено.
– Зразу ж піду сама. Погано мені: була в Йосипенків, страшного борошна купили, з зерна якогось, ніби льон; і зразу – пекти корж… я попробувала, тепер душу роздира, ледве ходжу. Глядіть, не купуйте тієї гнилі! По два пуди в одні руки відпускано, – понакуповували люди і скрізь покотом лягають, мертві. Ой, погано! – а я ж дрібний шматочок з’їла.
Взявши, ніби празниковий гостинець, кусник рижієвої, тітка пішла: помалу стопи переставляючи.
Катранники декілька тижнів живилися макухою; але і вона стала виходити. Глянули одного ранку – рештки рудіють.
Холодний день починався в небі чистому, як вимите дзеркало, та швидко спохмурнів: зап’явсь олив’яними хмарами, що втопили село в тінь.
Знов купує рижієвої Мирон Данилович; знов дріб’язок визбирує на городах.
Діти виголодніли і не могли висидіти в школі. Мучить їх.
– Якби бурячки, – жаліється стара, – можна б зварити і дати по одному: нехай підкріплюються діти в перерві, а так – чого мордувати?
– І наука чудна; сьогодні підуть, і годі! – сказала мати. – Бо вертаються ледве живі.
Навчання в селі почалося пізно, бо, при лихому ремонті, школа до осені зоставалася руїною в риштованнях.
Побудуть діти в школі і похворіють; голови їм паморочаться, а в шлунках – пекота, і слабенькі стають, рухаються, як тіні. Дома полежать і трохи одійдуть.
– Чого вас учено сьогодні? – спитала одного разу мати.
– Вчитель казав, наші батьки – саботажники…
Мати змовчала. Але подумала, що навчання можна перервати на деякий час.
«Бо з якої речі? Змордовані діти від їхнього голоду будуть душами калічитися, завчаючи злу неправду про батьків».
Сьогодні