LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вийшли Люда і Знайда. Але чи Знайда це? Замість лахміття – одягнена у плаття з короткими рукавами, на ногах сандалі, на голові новенький капелюшок. Плаття було для неї трохи широке, але загалом переодягнення надзвичайно змінило її. Десь наче зникли ті гострі, вугласті риси постаті, що асоціювалися з уявленням про дефективність.

      – От так Ясочка! – замилувався Левко, ступаючи крок їй назустріч.

      Анч, здається, був найбільше вражений. Якась тінь тривоги майнула по його обличчю, коли він глянув на дівчинку.

      У нього промайнула думка: чи справді ця дівчинка така вже дефективна, щоб її можна було абсолютно не боятися. Та Знайда глянула на Анча таким заляканим і отупілим поглядом, що він заспокоівся, посміхнувся і зараз же сфотографував її. Дівчинка розмовляла мало – вона явно була чимось збентежена.

      Компанія збиралась їхати; Анч спитав, чи не візьмуть вони його до Соколиного.

      – З охотою, – відповів Левко.

      Фотограф швидко зібрався і разом з усіма пішов на берег, де Андрій Камбала, дожидаючись їх, дрімав на кормі шхуни.

      Прощаючись із Знайдою, Люда попросила дівчинку обов'язково прийти до Соколиного, а Левко обіцяв незабаром заїхати до неї та радив не впадати в розпач з тим поросям, бо хіба ж вона винна, що чума напала. Од цього жодна свиня не застрахована. Хай так і скаже своєму Якову Степановичу.

      Шхуна відплила від берега. Люда помахала Знайді рукою. Дівчинка відповіла їй так само, повернулась і пішла додому. З моря доносився спів:

      Співай нам, вітре, веселих пісень,

      Хай хвилі розкажуть нам казку.

      Ми рибу зберемо в зав'язку,

      Сьогодні рибальський наш день.

      XIV. Купання в морі

      – Ви знаєте, – сказала Люда фотографові, – сьогодні я на «Колумбі» виходжу в море. Дядько Стах погодився взяти мене в рейс. Каже, подивлюся, яка з тебе морячка та рибачка. Він мене призначив помічником Марка, другим юнгою.

      – Це дуже цікаво, я просто заздрю вам. Мені теж хотілося б сьогодні виїхати на «Колумбі», але, за моїм планом, я сьогодні фотографую Соколине і побут рибалок. Другим разом сподіваюся обов'язково поїхати з вами. Ви тоді вже матимете стаж і виглядатимете досвідченим морським вовком.

      Люда у відповідь дзвінко розсміялася. їй було хороше й приємно стояти на палубі шхуни, відчувати гаряче сонце, милуватися простором бухти, краєвидом острова і слухати приємні слова. Анч їй подобався. Він розумівся на багатьох речах, а особливо на спорті, якому вона приділяла багато уваги. Дуже легко він підтримував веселу розмову.

      – Гаразд, – сказала Люда. – Але треба спитати мого прямого начальника. Марку! Ти не заперечуєш?

      Юнга, не дивлячись на фотографа, – він чомусь відчував до нього антипатію, – відказав.

      – Коли на посаду мого помічника, то згоден, але ще перевірю, чи зуміє він юшку з риби та кашу пшоняну зварити.

      – О, я згоден, – усміхнувся Анч. – Можу навіть борщ з морської води.

      Жартівлива розмова припинилась, коли «Колумб» підійшов до Соколиного і екіпаж помітив на березі свого шкіпера.

      – Що,

Скачать книгу