ТОП просматриваемых книг сайта:
Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Читать онлайн.Название Звичаї нашого народу
Год выпуска 1958
isbn 978-966-03-4397-9
Автор произведения Олекса Воропай
Жанр История
126
Słownik języka polskiego przez Samuela Bogumiła Linde, 1856.
127
Фаминцынтъ Ал. «Божества древнихъ славянъ», 1884, стор. 210.
128
Сахаровъ. «Сказан. Р. Н.», II, 99.
129
Снегирев, II, 29.
130
Під 980-им роком літописець Нестор пише таке: «и нача княжити Володимеръ въ Кіевъ и постави кумиры на холму внъ двора теремнаго: Перуна древяна, а главу его сребрену, а усъ златъ, и Хърса, Дажьбога, и Стрибога, и Симарьгла, и Мокошь. Жряху имъ, наричюще я богы, приво-жаху сыны свои й дъщери, и жряху бъсомъ, оскверняху землю теребами своими, и осквернися кровъми земля Руска и холмъ отъ».
В житті св. Володимира, що написав чернець Яків (XI в.), під заголовком «Память и похвала Владиміру» (по списку XVI в.) читаемо таке: «Поганьскыя богы, пачежъ и бЪсы, Перуна и Хорса и ины многы попра, и съ круши идолы и отверже всю безбожную лесть».
Як бачимо, Нестор про Коляду не згадує, але чернець Яків, в XI-му віці, пишучи про поганських богів, каже, що крім Перуна і Хорса ще були ще и «ины многы» – багато інших. Отже, міг бути й Коляда.
131
Ал. Фаминцынъ, стор. 37.
132
И. И. Срезневскій. «Матеріали для словаря древнерусскаго языка по письменнымъ памятникамъ». СПб., 1890. Стор. 1263.
133
Снег., II, 30.
134
Див. част. III, «Літо».
135
Хроніка Константина Манассія XIV в.: зберігається у Ватиканській бібліотеці.
136
Временник Георгія Амартола. 1389 рік.
137
Сбор. поуч. XVI в. (Оп. II, 2, 659).
138
Быт. VIII, 22.
139
Изб. 1073 рік.
140
Гр. Наз. XI в. За І. Срезн.
141
Кирило Тур. 21. За І. Срезн.
142
Слово Данила Заточника.
143
Fr. Kreuzbr, «Religions de L'Antiquité…», Paris, 1825
144
Див. «Рус. п. н. празн.», III, M. 1838.
145
Снег., Ill, 4. З приводу таких припущень та здогадів дотепно писав колись Микола Надєждін (1804–1856): «Ніде не може бути стільки простору для свавілля, фантазувань та натягання, як з звуками. Слово цілком під нашою владою. Воно беззахисне. З слова можна вимучити будь-який зміст етимологічними тортурами».
146
М. Рильський: «У. н. п.», Київ, 1955, стор. 95. Також Ном., стор. 12.
147
У далматському фолкльорі «ярь», як мітична істота, вихваляється у весільних піснях. У скандинавських народів слова «Var», «Vor» – початок весни, у німців є «Jahr». У греків – «Сар», а в римлян – «Ver».
148
«Духовная в. к. Владиміра Мономаха», СПб., 1793., а також І. Срезневський. «Словарь…», І. Видавці «Духовної» слово «Ирь» вважають словом сарматським і пояснюють його як схід сонця і теплі краї, куди перелітні птахи з України відлітають восени і повертаються навесні.
149
Див.