ТОП просматриваемых книг сайта:
Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Читать онлайн.Название Звичаї нашого народу
Год выпуска 1958
isbn 978-966-03-4397-9
Автор произведения Олекса Воропай
Жанр История
На Слобожанщині селяни кажуть, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло: «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».[7]
У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція – накликати багатство та добробут на майбутній рік.
За три дні по Введінні – день великомучениці Катерини.
«Катерини»
День великомучениці Катерини, чи, як звичайно це свято в народі називається, «Катерини», є свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постили,[8] щоб Бог послав їм добру жінку. В самий же день свят, сьомого грудня, дівчата ворожать і закликають долю.
Ранком, до схід-сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до «Меланки» вишня розів'ється і зацвіте – добрий знак, бо й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – кепська ознака.
В цьому випадку під «долею» дівчата розуміють шлюб: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: «Свята мати, Покрівонька, покрий мою голівоньку».
Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги. Танцювати не можна, піст, але й без танців весело – сміх, співи…
Опівночі, перед «півнями»,[9] дівчата беруть горня з «вечерею», обгортають його новим рушником і йдуть «закликати долю». Простують до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає:
– Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Якщо в цей час заспіває півень, «доля обізвалася»; якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мого голосу». Журиться дівчина і проклинає долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!»
Та це ще півлиха – не ціла біда, якщо доля оглухла. Гірше, коли зірка з неба впаде. «Погасне доля!» – залякано шепочуть дівчата.
У житті здебільшого буває так, що гарні жінки не завжди мають «добру» долю. Цей мотив часто зустрічається в народних піснях, оповіданнях і казках.
На Київщині біля Канева розповідають, що одного разу посварилися між собою дві жінки – гарна і негарна. Негарна розсердилась і каже до гарної:
– Хоч я і погана, зате моя доля хороша, а ти ось гарна, а зате твоя доля погана!
Умовились вони перевірити. Зварила кожна своїй долі борщ і кашу, прийшли опівночі на перехресну дорогу. «Погана» перша вийшла наперед, розв'язала свої горщики, зверху поклала чисту ложку, відійшла трохи від хреста і каже:
– Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Сказала вона раз, сказала і вдруге. За третім разом – приходить панич, та такий же хороший, такий гарний, що й надивитися на нього не можна. Взяв він ложку, попробував спершу борщу, а далі каші. Поклав ложку зверху, загорнув у рушник гроші і не знати де подівся…
Погана жінка забрала горщики, взяла з рушника гроші і каже до гарної:
– Ну, тепер ти клич свою долю вечеряти, як я кликала!
Гарна
Це – один з численних прикладів народньої етимології. Введіння там називають Видінням. –
Постували.
Тобто перед тим, як перші півні заспівають.