ТОП просматриваемых книг сайта:
Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Читать онлайн.Название Звичаї нашого народу
Год выпуска 1958
isbn 978-966-03-4397-9
Автор произведения Олекса Воропай
Жанр История
Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загинулі – всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.
Живі, пам'ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері, – «щоб душі могли їх лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце, – «щоб не привалити собою мертві душі», бо в цей вечір «мертвих душ з'являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом…»
Господар запрошує всі мертві душі на Свят-Вечерю. Він бере миску з кутею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками і обходить тричі «за сонцем» навколо столу. Потім ставить миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами і молиться за померлі душі. Жінка і діти наслідують приклад батька і всі разом моляться вголос:
«Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом'януть!»
Перехрестившися тричі, вся родина повторює за батьком другу молитву – «за себе»:
«Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене грішного (ім'я рек) від віри поганої та від безвір'я – на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь».
Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передає її господині, кажучи:
«Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на Святу Вечерю, даємо їм усе, що маємо, щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померші душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь».
Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім – голубці, вареники, смажену рибу, капусту – все, що готувалось, а запивають узваром.
Буває так, що господарі вже поважні люди і їхні діти розбрелися по світі або повмирали, а вони на старі літа лишилися самітними. Осиротіла мати, сідаючи за Святу Вечерю, згадує сина такими словами:
«Сину мій, синочку Свириде, хто сказав би, що ти вже цього Свят-Вечора не будеш з нами вечеряти, а будеш по світі блукати. Тут твоє місце порожнє стоїть, тут і твоя ложечка лежить – тебе дожидає!»
Нелегко такій матері стримати сльози…
Якщо на цей час