LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до 5-ї години ранку за столом, якось навіть до 7:30, потім спав, в останні дні відпустки мені вже вдалося справді поспати, до 1-ї чи 2-ї години дня; і тоді я вже був вільним і відпочивав до вечора.

      Мабуть, Ти зрозумієш, Феліціє, той спосіб життя, який я вів під час відпустки, але моє звичайне життя Ти не можеш засуджувати або не могла дотепер з власної волі. Я сиджу чи лежу в денний час, визнаючи це прийнятним для мене способом життя, один у цих тихих трьох кімнатах, ні з ким не бачуся, навіть з друзями, лише з Максом на кілька хвилин дорогою додому з контори і – я не є щасливим, точно ні, але все ж іноді задоволений тим, що я, наскільки це добре вдається за цих обставин, виконую свій обов’язок.

      Такий спосіб життя я завжди визнавав, він завжди був питанням і випробуванням. Ти відповіла на це питання не «ні», але твоє «так» ніколи не охоплювало усього питання. Але щось лишилося прогалиною в цій відповіді, у Тобі, Феліціє, відчувалася ненависть, але якщо це слово для Тебе надто сильне – відраза. Це почалося тоді, коли Ти перебувала у Франкфурті, безпосередній привід я не пам’ятаю, можливо, його й не було, у будь-якому разі ця відраза почала з’являтися у Твоїх листах з Франкфурта, у тому, як Ти реагувала на мій страх за Тебе, як Ти стримувалася. Імовірно, Ти тоді сама ще нічого не знала про це, але згодом Ти це визнала. Чим же був цей страх, про який Ти пізніше так часто говорила в Тірґартені і який ще більше, ніж говорити, змушував Тебе мовчати; що ж це було ще, як не відраза до мого способу життя, а відтак – і до моїх намірів, з якими Ти не могла погодитися і які Тебе ображали. Я бачу, як Ти зі сльозами на очах слухала д-ра В. – це був страх; коли Ти (окремі, можливо, не завжди доречні приклади) ввечері, перш ніж я пішов до Твоїх батьків, не могла дати чіткої відповіді – це був страх; коли Ти в Празі скаржилася на дещо в мені – це був страх, завжди, знову й знову той самий страх. Я пишу «страх» замість «відраза», але обидва почуття змішалися. І те, що Ти врешті-решт казала в «Askanischer Hof» – хіба це не було вибухом цього всього? Чи мала Ти тоді сумніви, прислухаючись до себе? Хіба Ти навіть не казала, що, буцімто, загубила себе, коли Ти… і навіть у Твоєму сьогоднішньому листі, Феліціє, я знаходжу місця, які говорять про цей страх. Не зрозумій мене неправильно, Феліціє. Ця відраза була, але Ти, попри все, наважилася опиратися їй. Це могло б привести до щасливого кінця, я і сам сподіваюся на це в години добробуту. Але зараз ідеться не про це. Ти хочеш пояснення моєї нещодавньої поведінки, і це пояснення полягає саме в тому, що я постійно відчував Твій страх, Твою відразу. Я був змушений не спати над моєю роботою, яка єдина дає мені право на життя, а Твій страх показав мені чи змусив мене боятися (набагато більшим страхом), що в цьому полягала найбільша небезпека для моєї роботи. «Я була знервованою, виснаженою, я думала, що я на межі своїх сил», ось що Ти пишеш, так це й було. Так навіжено ті двоє в мені ще ніколи не боролися, як тоді. І тоді я написав того листа до фройляйн Блох.

      Можливо, я, однак, ще не добре обґрунтував свій страх, Твоє ж пояснення в «Askanischer

Скачать книгу