LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не виходьте з дому.

      – Бабусю, можна нам піти? – запитали мої доньки майже в унісон.

      – Я ж уже сказала, що можна.

      Ми залишилися наодинці. Я промовила несміливо, ніби сама була ще дитиною:

      – Я переїхала. Винаймаю квартиру на вулиці Тассо.

      – Молодець.

      – Три дні тому.

      – Молодець.

      – Я написала ще одну книжку.

      – А яке мені до того діло?

      Я замовкла. Вона з відразою на обличчі розрізала навпіл лимон і вичавила сік у склянку.

      – Чому ти п’єш лимонний сік? – запитала я.

      – Бо від одного твого виду мені скрутило шлунок.

      Долила у склянку трохи води, додала соди, випила одним духом ту пінисту суміш.

      – Ти нездужаєш?

      – Ще чого!

      – Так і є. Ти до лікаря зверталася?

      – Оце буду ще витрачатися на лікаря й ліки!

      – Еліза знає, що ти хворієш?

      – Еліза вагітна.

      – А чому ви мені нічого не сказали?

      Вона промовчала. Тяжко зітхнувши, поставила склянку на мийку, витерла рота тильним боком долоні. Я запропонувала:

      – Ходімо разом до лікаря. У тебе ще щось болить?

      – Усі мої болячки від тебе! Це через тебе в мене лопнула вена в животі.

      – Що ти таке кажеш?

      – Ти мене в труну загониш!

      – Я тебе дуже люблю, мамо.

      – А я тебе – ні. Ти переїхала до Неаполя з дітками?

      – Авжеж.

      – А твій чоловік – ні?

      – Ні.

      – Ну, то щоб я тебе більше в цьому домі не бачила!

      – Мамо, часи змінилися. Можна гідно жити й після розлучення з чоловіком, а можна й іншого знайти. Чому ти так гніваєшся на мене, а Елізі, яка завагітніла неодруженою, нічого не кажеш?

      – Тому що ти – не Еліза. Еліза хіба вчилася стільки, як ти? Хіба я покладала на Елізу такі сподівання, як на тебе?

      – Я роблю дещо таке, що мало б тебе тішити. Прізвище Ґреко стало відомим. Про мене навіть за кордоном трохи чули.

      – Ти переді мною кирпу не дери, ти тут – ніхто! Те, що ти вважаєш важливим, для нас, простих людей, – пустий звук. Мене тут шанують не через те, що я народила тебе, а через те, що народила Елізу. Вона, хоч і не вчилася й навіть середню школу не закінчила, але зуміла стати поважною синьйорою. А ти зі своїм дипломом що утнула? Мені лише діток твоїх шкода: такі гарненькі та розумненькі! Ти про них подумала? При батькові жили як у кіно показують, а ти їх приперла до Неаполя?!

      – Це ж я їх так виховала, мамо. Я, а не їхній батько. І куди б я їх не привезла, роститиму саме так.

      – Яка ж ти задавака! Матір Божа, як же я помилялася щодо тебе! Я гадала, що то Ліна з вас задавака. Твоя подруга купила батькам хату, а ти що зробила? Твоя подруга командує тут усіма, навіть Мікеле Солара танцює під її дудку! А ти ким командуєш? Отим нікчемою, синком Сарраторе?

      Тут вона заходилася вихваляти Лілу: яка ж вона гарна, яка щедра, тепер у неї не абищо, а власна фірма, вони з Енцо справді зуміли розкрутитися.

Скачать книгу