LITMIR.BIZ

Скачать книгу

штанях та синьому жупані, що втік з (німецького) паноптикуму і крокує перед частиною, а якась маніфестація сил, які виголошують з глибини: «Попри все, о, ви, безсловесні, рухомі, маршувальні, до здичавіння довірливі люди, попри все, ми вас не залишимо, навіть у ваших найбільших дурницях не залишимо, і особливо в них». Дивишся з заплющеними очима в ці глибини і майже тонеш у тобі.

* * *

      Нарешті мені принесли купу документів, яку зібрали для мене, подумай, відколи я служу в бюро, я написав рівно шість офіційних листів, і це терплять. Чимало роботи, яка на мене чекає, я не міг досі отримати через ледачкуватість того відділу, який зберігає її для мене, на превелику мені втіху. Але тепер папери тут. І тим не менше – нічого страшного, якщо я хоч трохи висплюся. Сьогодні, щоправда, з цим справа стоїть досить-таки кепсько.

      Ф.

(Прага, 15 липня 1920 р.) Четвер

      Пишу спохвату, перш ніж іти в бюро, хотів мовчати, три дня давлюся цим, хоча б зараз, поки ти ведеш там свою жахливу боротьбу, я хотів мовчати, але це неможливо, нікуди не дінешся, це ж моя боротьба. Ти, напевно, помітила, що я вже яку ніч оком не стинаю. Просто через «страх». Справді, він позбавляє мене волі, жбурляє, куди йому заманеться, я до ладу не знаю, на якому я світі… до того ж у твої останні листи затесалися два-три зауваження, які зробили мене щасливим, але тільки відчайдушно щасливим, адже те, що ти кажеш, переконує відразу і розум, і серце, і тіло, але тут є ще глибша переконаність, не знаю, де вона міститься, а її явно нічим переконати неможливо. І нарешті те, що дуже допомогло послабити мене, дивний заспокійливо-неспокійний вплив твоєї фізичної близькості з кожною дниною випаровується. Якби ти була вже тут! А то у мене немає тут нікого, абсолютно нікого, крім страху, учепившись одне в одного, кидаємося ми крізь ночі. З цього погляду страх має щось вельми серйозне (дивним чином він завжди був спрямований лише проти майбутнього, ні, це неправильно), і в певному сенсі його можна зрозуміти завдяки тому, що він постійно нагадує мені про необхідність великого визнання: Мілена – теж усього лише людина. Усе, що ти про це говориш, абсолютно чудово, одного разу почувши, тільки це і хочеться слухати, але що йдеться тут не про найголовніше, це ще дуже і дуже велике питання, бо ж страх цей аж ніяк не мій приватний страх – хоча, звичайно, і приватний теж, причому моторошний, – але споконвіку це ще й страх будь-якої віри взагалі.

      Написав тобі це, і голова відразу охолола.

      Твій

(Прага; 15 липня 1920 р.) Четвер, згодом

      Прийшов нічний лист із «Білого півня»[63] і лист від понеділка, перший, очевидно, більш пізній, але не напевно. Я тільки раз швидко їх переглянув і мусив тобі відразу відповісти, просити тебе не думати про мене погано… І жодних ревнощів тут немає, просто така гра навколо тебе; бо ж я хочу зачепити тебе з усіх боків, зокрема і з боку ревнощів, але це нерозумно і більше не повториться, це всього лише нездорові марення самотності. Про Макса у тебе теж складається хибне уявлення, вчора я нарешті передав йому твої привіти, з озлістю (див. вище!), бо ж привіти

Скачать книгу