ТОП просматриваемых книг сайта:
Необдумана Міловиця. Зінаїда Луценко
Читать онлайн.Название Необдумана Міловиця
Год выпуска 2012
isbn 978-966-14-4670-9,978-966-14-4244-2
Автор произведения Зінаїда Луценко
Мріяла ти, бідна Міловице, про свого Ілька, бо й він був, хоч і не такий багатий, як Стасько, але й теж не бідний.
Та мати твоя наполягала й сердилася…
Якось увечері на сходинці розповіла ти про свої страхи Ількові, Міловице. А він довго й не думав:
«Давай, – сказав, – тепер і поженимось!»
А ти, Міловице, була б рада й сьогодні, але боялася: а що, як твої батько й мати дізнаються, що Ількові батьки проти такої невістки, та й собі навідріз спротивляться?
Але Ілько тоді наполіг:
«Я буду сьогодні увечері ще раз говорити з батьками, а ти, Міловице, – сказав, – теж кажи батькам, щоб готувалися до сватання».
Отож мусила ти набратися сміливості, дорога Міловице, та й розказати батькам про свою любов.
І пам’ятаєш, була ти в той день чомусь така рада, несамовита й дуже смілива? Певно, загадувала собі: як то гарно до вінця ти вберешся! Дівчата почіпляють тобі на голову квіти, будуть грати музики, всі дивитимуться тільки на тебе, молоду Міловицю! Жінки спечуть високий коровай, дівчата приберуть пишне гільце, і всі будуть виспівувати тобі весільних пісень! А тоді у церкві старенький батюшка Антоній надіне вам із Ільком на голови золоті вінці; скрізь по кутках будуть горіти свічки й співатиме хор на вашу честь…
«Вінчається раба Божа Міловиця рабові Божому Ількові…» – скаже врочисто перед олтарем батюшка.
А потім підеш ти жити до свекрухи та й станеш справжнісінькою господинею! Закрутиш собі на голові високо хустку, закачаєш рукави та й ну хазяйнувати – уже не дівка, а молодиця! Не буде мати тобою більше помикати, не будеш більше слухати батькового невдоволеного крику й буркоту. Бо буде в тебе, Міловице, вінчаний чоловік!
І думала тоді ти, Міловице, що як Ілько тепер тебе так сильно любить, то й після весілля будеш весела. А ще як народиться у вас дитина!..
Отак ти собі мріяла після розмови з Ільком, дорога моя Міловице!
Того вечора ще довго, чи не до світанку, просиділи ви з Ільком під вербами, вже й почувалися собі подруженими!
І вже й за руки пройшлися селом аж до твого обійстя, Міловице, попрощалися біля самих воріт і пообіцяли одне одному, що зранку-рано будете обоє говорити з батьками про своє весілля.
І була там, либонь, якась таємниця, що Ільків батько Ксень нізащо не захотів, щоб у його сина за дружину була саме ти, Міловице. І не так через тебе саму, як через твою матір Горпину.
«Вже нема куди, тату, тягти, – тихим голосом благав свого отця Ілько. – Потрібно мені якнайшвидше оженитися на Міловиці, бо я її дуже люблю і вона мене».
«То й що з того, що ти любиш?! – сердився Ксень. – Люби собі й далі! Але женитися на Міловиці тобі не дозволю. Не буду я для Міловиці весілля справляти!»
«Якщо не хочете, не робіть весілля, – просив за вас Ілько, – але благословити до вінця мусите, бо я вже не передумаю. Я Міловиці пообіцяв, що прийду її сватати, і вона своїй матері про те скаже. А ні, то мати віддасть її заміж за іншого!»
«То нехай віддає! – махав руками у той бік, де