LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Знаєш, Міловице, твій брат і вдома, в селі, працював би, не боявся ніякої роботи Тимко. І роботи ж тої було! Але що з того?… Поля свого у вашого батька було мало, вистачало тільки на їдло й худобу. Багатіти твої батьки, Міловице, не мали з чого, та й не вміли вони багатіти.

      А твоєму братові Тимку, моя Міловице, крім батьківського хазяйства, заробити в селі більше ніде було! Якби і найнявся твій брат Тимко до когось батраком, то які там заробітки б мав? І Тимко не раз із заздрістю поглядав на своїх двоюрідних братів, у яких батько був багатий, бо побував колись у Канаді. Коли приїхав дядько назад додому з грішми, то купив собі коня, поставив хату на дві половини, купив землі й розбив садок. У дядьковій хаті, бачив Тимко, вікна скляні були! А у вас, бідна Міловице, із пухиря свинячого… Ото твоєму братові Тимкові було, мабуть, і заздрісно, й дуже гірко.

      Дивився увечері Тимко на свої босі ноги й порепані, і мріяв, певно, про те, що колись він і собі матиме високі ялові чоботи. Але коли? Й усе частіше задумувався твій брат про те, де ж дістати грошей йому й куди йти на заробітки.

      А це якось прочув, Міловице, твій брат Тимко, що його друзі Сергій та Гордій збираються за океан їхати, і вирішив проситися разом із ними за компанію.

      «Хлопці, я б теж поїхав із вами», – сказав якось Тимко.

      «Поїхали! А що? – прийняв твого брата до компанії Сергій. – Гуртом веселіше буде».